ЧАСТИНА 15

У кабінеті було тихо.
За вікнами вже опустився вечір. Вогні великого міста мерехтіли внизу, відбиваючись у темному склі. Десь далеко гули машини, але тут, на верхньому поверсі, все здавалося відрізаним від світу.
Лілія стояла біля вікна. Вона дивилася вниз, але насправді не бачила вулицю. У голові вона прокручувала одну й ту саму думку.
Артем. Десять років поруч із Романом. Людина, якій він довіряв найбільше після себе.
І тепер — це відео. Цей дивний доступ до архіву.
Вона тихо видихнула.
— Якщо це справді він… — сказала вона, не обертаючись.
Роман сидів у кріслі біля столу. Лампа кидала м’яке світло на його обличчя.
— Я знаю, що ти скажеш — відповів він.
Вона повернулася.
— Просто запитати не можна.
— Так.
Його голос був спокійний, але в очах з’явилася жорсткість.
— Якщо він винний — він заперечить.
— Або втече — додала Лілія.
Кілька секунд вони мовчали.
— Нам потрібен доказ — сказала вона нарешті — Не підозра.
Роман повільно підняв погляд.
— І що ти пропонуєш?
Лілія підійшла до столу і сіла навпроти.
— Ми дамо йому інформацію.
— Яку?
— Таку, яку він не зможе проігнорувати.
Вона трохи нахилилася вперед.
— Скажемо, що поліція знайшла новий запис зі складу.
Роман нахмурився.
— Але ж вони нічого не знаходили.
— Саме тому це буде пастка.
Вона говорила спокійно, але в її голосі з’явилася впевненість.
— Ми скажемо, що це повний запис. Без монтажу. І що на ньому видно, що ти не маєш відношення до тієї справи.
Роман задумався.
— І що далі?
— Далі ми скажемо, що сервер зараз у твоєму архіві.
Вона зробила паузу.
— І що завтра ти передаєш його поліції.
Тиша затягнулася. Роман дивився на неї кілька секунд. І раптом зрозумів.
— Якщо Артем працює на Савченка…
— …він передасть інформацію.
— А Савченко спробує отримати сервер.
Лілія кивнула.
— Саме так.
Роман повільно відкинувся на спинку крісла.
— А сервер?
— Фальшивий.
На його губах з’явилася ледь помітна усмішка.
— Ти небезпечна людина, Ліліє.
— Я юрист — відповіла вона спокійно. — Ми просто любимо логіку.
Він тихо засміявся.
Але через секунду знову став серйозним.
— Добре. Ми це зробимо.
Наступного дня все виглядало абсолютно звичайно.
Саме так і було задумано.
Роман працював у кабінеті, підписував документи, відповідав на дзвінки.
Лілія сиділа за столом трохи осторонь, переглядаючи папери.
Артем зайшов ближче до обіду.
Він виглядав так само, як завжди. Спокійний, зібраний, впевнений у собі.
— Ти хотів поговорити? — запитав він, заходячи до кабінету.
Роман підняв голову.
— Так.
Він закрив папку на столі.
— Поліція знайшла новий запис зі складу.
Артем трохи нахилив голову.
— Який запис?
— Камера з іншого кута.
Роман говорив рівним голосом, ніби це звичайна робоча інформація.
— Повний запис тієї ночі.
На секунду в кабінеті стало тихіше.
Лілія підняла очі від документів і уважно подивилася на Артема.
Зовні він залишався абсолютно спокійним.
Але в його погляді на мить з’явилося щось інше. Напруга.
— І що там? — запитав він.
— Те, що нам потрібно — відповів Роман. — Без монтажу.
Артем мовчки кивнув.
— Сервер зараз у нашому архіві — додав Роман — Завтра передамо його слідчим.
Ще одна коротка пауза.
— Це добре — сказав Артем.
Занадто швидко.
Лілія помітила, як його пальці ледь помітно стиснулися.
— Так — сказав Роман. — Нарешті можна буде закрити цю історію.
Артем кивнув.
— Якщо щось потрібно — скажи.
— Поки ні.
Ще кілька секунд.
Потім Артем розвернувся і вийшов із кабінету. Двері тихо зачинилися.
І тільки після цього Лілія підняла погляд на Романа.
— Він нервував.
— Я бачив.
— Він щось зробить сьогодні.
Роман кивнув.
— Саме на це ми і розраховуємо.
Вечір опустився швидко.
Місто за вікнами поступово темніло, запалюючи тисячі вогнів.
О дев’ятій вечора телефон на столі Романа завібрував.
Повідомлення від служби безпеки.
«Артем покинув офіс».
Роман коротко відповів: «Слідкуйте».
Через хвилину прийшло нове повідомлення.
«Він сів у машину. Рухається на південь».
Лілія стояла поруч і дивилася на екран планшета. На карті повільно рухалася маленька точка.
— Він нервує — тихо сказала вона.
— Так.
— Якби він був не винний, він би поїхав додому.
Машина на карті зробила поворот. Потім ще один. І через кілька хвилин зупинилася.
— Паркінг на околиці — сказав один із людей Романа через зв’язок.
— Не втрачайте його — відповів Роман.
На екрані з’явилося відео з камери.
Артем вийшов із машини. Озирнувся і повільно пішов до темного проходу між будівлями.
— Він когось чекає — тихо сказала Лілія.
Хвилина. Друга. Третя.
І раптом з іншого боку вулиці з’явилася ще одна машина. Темна.
Двері відчинилися. З неї вийшов чоловік. Високий. У темному пальті.
Навіть із такої відстані його силует виглядав знайомим.
Лілія відчула, як холод пробіг по спині.
— Це людина Савченка — тихо сказала вона.
Роман мовчав. Його погляд став холодним.
Пастка почала закриватися.
Але тепер з’являлося інше питання. Чи приїде сам Савченко?
Бо якщо так… Ця ніч може стати початком чогось значно небезпечнішого.