ЧАСТИНА 1

Місто Вердант-Сіті ніколи не спало. Вогні хмарочосів горіли навіть у найглибшу ніч, змішуючись із неоновими відблисками мокрого асфальту. Тут жили люди, які поспішали — і ті, хто вмів чекати.
Лілія працювала допізна.
Її кабінет на останньому поверсі юридичної фірми вже давно спорожнів. Тільки настільна лампа жовтим світлом освітлювала документи, розкладені по столу. Вона переглядала справу про шахрайство ще раз, хоча розуміла — клієнт просто намагався виграти час.
Телефон на столі тихо завібрував.
Невідомий номер.
Лілія спочатку хотіла не відповідати. Але робота юриста привчила її: ігнорувати дзвінки — означає втрачати можливості.
— Слухаю — сказала вона спокійно.
На іншому кінці було коротке мовчання.
— Мені потрібен юрист — сказав чоловічий голос. Спокійний. Впевнений. — Терміново.
— Ви звернулися не в робочий час — відповіла Лілія. — Запишіться на прийом завтра.
— Я заплачу втричі більше стандартної ставки.
Вона зупинилася.
Гроші не були її головною мотивацією. Але такі пропозиції зазвичай означали або дуже складну справу… або дуже небезпечного клієнта.
— Хто ви?
Знову пауза.
— Роман.
Прізвища він не назвав. Але це не було потрібно.
Про Романа знали всі у Вердант-Сіті. Бізнесмен. Власник великої імперії. І, як тихо шепотіли в новинах та на вулицях — людина, яка контролювала не тільки бізнес.
— Мені потрібна консультація щодо одного… конфлікту, — продовжив він. — Я не люблю проблем. І я шукаю юриста, який теж не створює проблем.
Лілія повільно видихнула.
— Завтра, о дев’ятій, — сказала вона.
— Я приїду зараз.
Вона знову замовкла. З вулиці долинав шум машин і сирен. Вердант-Сіті не був місцем, де такі люди приходять «просто поговорити».
— Я закрита через десять хвилин.
— Я буду через п’ять.
Дзвінок завершився.
Роман прийшов через чотири хвилини.
Він виглядав так, як і описували — впевнений, спокійний, небезпечний. Темна куртка, ідеально рівна постава, холодний погляд людини, яка звикла контролювати ситуацію.
— Ви швидкий, — сказала Лілія, не встаючи.
— Я ціную час.
Він поклав на стіл папку.
— Мій конкурент намагається забрати частину бізнесу. Але не зовсім законним шляхом.
Лілія відкрила папку. Схеми угод. Фінансові документи. Імена людей, яких вона вже бачила в новинах про кримінальні розслідування.
— Ви знаєте, що я юрист, а не… — вона підняла погляд, — захисник людей із проблемами з законом?
— Я шукаю не захисника, — сказав він тихо. — Я шукаю того, хто зможе відрізнити правду від гри.
Вони зустрілися поглядами.
І Лілія вперше зрозуміла, що ця справа — не просто робота.
Це було початком чогось значно складнішого. Чогось, що ще не мало назви.