5

Годислав місця собі не знаходив з того часу, як побачив Божену. І вві сні вона йому снилася і марилася в лісі, в озері, на луках. Хотів він її бачити кожен день, кожну годину, та й дівчині сподобався ставний красень. Вони проводили все більше часу разом. І одного разу Божена ошелешила Гната звісткою. Вірніше прийшла до нього, як до друга, бо звикла звіряти всі таємниці йому. Божена як і раніше ставилася до нього як до брата і Гнат відповідав тим самим, але дівчина боялася, що через те що вона має розказати, вона втратить його дружбу назавжди. Божена була схвильована тим, що почула від Младусі і від свого, вже коханого, Годислава.

- Привіт Гнате!- Божена ввійшла в похідне шатро, як завжди в чоловічому одязі. – Не чекав на мене?

- Що ти таке говориш, я завжди тебе радий бачити.

- Я жартую, Гнате! – посміхнулася Божена,- пройшло так мало часу, а ти вже забув мої жарти?

- Ти ж все зі своїм Годинчиком час проводиш.

- Саме про це я прийшла з тобою поговорити. – І Божена тяжко зітхнула. – Я знаю що в силі Младусі розшукати портал у наш світ і відкрити його. - Гнат видав щасливий зойк.- Але я залишуся тут, з Годиславом, він мені освідчився. – Гнат спохмурнів.

- Божено, ця пригода затяглася, згадай «ефект метелика».

- Гнате я його кохаю. Тим більш, що Младуся все бачила в своєму Свічаді Часу. Я настільки незначна для Всесвіту, що навіть не поморщиться тканина часу. Я все обдумала. Я залишаюся. Мене там ніщо не тримає, хіба що батьки, так у них скоро будуть онуки , бо мій брат одружився, а я буду щасливою з Годиславом.

- Божено, і що я скажу твоїм батькам?

- Нічого не кажи, я повернуся, народившись, через декілька століть.

- Це теж Младусині видіння?

- Так Гнате, так.

- Ось я їй покажу, як забивати голову тобі, дурницями.

- Нічого ти їй не зробиш, завдяки їй, ми досі живі. - тихо сказала Божена.