4

Божену відвели до іншого шатра, дали чоловічий одяг її розміру і залишили саму, даючи змогу переодягтися. Годислав, а це був він задивився на струнку полонянку з блакитними очима і білявим волоссям, але наказ князя він пам’ятав і ні за щоб не дозволив собі нічого зайвого по відношенню до дівчини. Ба навіть більше, коли очі Годислава і насторожений погляд Божени зустрілися, то серце воїна впало кудись у живіт, а може ще нижче. Схвильований таким почуттям він швидко відвернувся і вийшов: «Ще не вистачало закохатися у шпигунку». Хоча звичаї були вільні, ніхто не міг заборонити взяти її силою, якби вона справді виявилася ворогом.

Дівчина скинула свою вологу сукню і босоніжки, які аж ніяк не пасували тому одягу, що приніс молодий воїн. Принесені штани були десь на розмір менше і міцно охоплювали струнку фігурку дівчини, сорочка ж навпаки була на широкоплечого воїна, тому тендітна Божена потонула в ній. Добре що хоч на сорочці була тасьма якою Божена стягнула виріз на грудях. Широкий пояс, зроблений зі шкіри якоїсь тварини зав’язувався спереду кольоровими мотузками які були пришиті до середини з обох боків поясу. Придавивши широченну сорочку поясом і взувшись у м’які шкіряні чобітки, Божена розмірковувала,як бути з волоссям, але тут погляд впав на руку, де був забутий браслет з м’якої тканини. В середині ж браслету була гумка. Божена завжди носила цю конструкцію на руці, щоб принагідно збирати зачіску в хвіст. Ось і зараз вона те зробила.

Коли до шатра ввійшли двоє дівчина зметикувала, що вони прийшли не вбити її: хотіли б це зробити, давно б зробили. Хоча хто знає, що у цих середньовічних воїнів на думці. Але вона впізнала Гната. Одним з чоловіків був він. Інший же став біля входу не наважуючись зайти.

- Заходь князю, моя сестра не кусається – посміхнувся Гнат, бо ж сказав князю, що Божена його сестра. Ні для чого знати ясновельможному та ще й не обділеному владою чоловіку, що вони не пов’язані з Боженою кров’ю. Не відомо ж що там у голові князя. А так є хоч примарна надія на захист.

- Це правда, Младуся? – Спитав князь у когось, дивлячись за спину Божені.

З-за скрині , що стояла біля стіни, і лежали чиїсь покинуті речі, піднялася темна невеличка, тендітна постать, яка виникла тут раптово. Божена скрикнула і приготувалася захищатися, розвернувшись до тої, що постала нізвідки.

- Так, мій князю, це все щира правда, що розповів тобі чужинець, тільки неправда про зв'язок кров’ю: у чужинців різні батьки.

- Так ти не повірив князю? – запитав ошелешений Гнат.

- Ні, хлопче, який з мене був би князь, якби я був такий легковірний, хоча дід і розповідав про веселку, то я думав, що то все вигадки, але тепер вірю. – І князь посміхнувся. –

- Подякуйте Младусі, доньці Младухи і Неждана.

Гнат згадав сивочубого воїна, котрий зауважив спочатку про неналежне ставлення Гната до князя Ігора. Саме його звали Неждан.

- Младуся – напівкровка, розповідав Ігор - донька лісової мавки з Потайсвіту і мого дружинника, який колись забрів у Потайсвіт в лісі і потрапив туди якраз , коли Чугайстер (лісовий дух, який вбиває мавок) вів полювання на мавок. Неждан врятував Младуху, випросивши мавкине життя у Чугайстра і пообіцявши, що мавка ніколи не повернеться і не буде зводити людей зі світу. Тепер їхня донька Младуся допомога нам тим, що бачить небезпеку і відчуває брехню. А ще вміє ставати тінню. - Пояснив князь.