2

- Привіт! – Божена махала Гнату рукою з перону. – Ти про мене забув? Як не соромно?-В очах дівчини наче смішинки танцювали і Гнат зрозумів, що це вона не насправді його сварить, а просто бере на кпини, але не для того щоб образити, а для того щоб нагадати про домовленість. Вони вдвох домовлялися йти по шпалах із Харкова додому але Гнат дійсно забув про те, на що сам же і підбив Божену, хоча знаючи її характер міг би й припустити, що спровокувавши дівчину, він від того і сам не виграє, а тільки втратить. Сьогодні на ній була зелена сукня з шифону і білі босоніжки на платформі. Зазвичай дівчина носила високі підбори, але не сьогодні. Гнат же був одягнутий у джинси і білу футболку. На ногах мав літні туфлі.

- Ну що готовий?

- Готовий. - Рішуче відповів Гнат.

- Ну то пішли? - знову запитала Божена.

- Та вже де ж тебе подіти? – відповів Гнат і хитнув головою: «От вперта дівчина. Як щось утеше собі в голову так хоч розбийся, а виконай».

- Ой, Гнате, Гнате, ти ж сам винний. Не треба було мені казати що я чогось не можу. Ти ж мене знаєш.

- Та знаю вже, горечко моє, за що ж мені така кара?- І Гнат лукаво подивився на дівчину.

- Мабуть за якісь гріхи, подумай може згадаєш. - посміхнулася дівчина.

Вони йшли вже дві години, проминули одну зупинку і наближалися до другої, Гнат йшов, розповідаючи дівчині про веселі історії з однокурсниками, а позаяк вони вчилися в різних ВУЗах то було весело обмінюватися враженнями. Раптом у кущах щось зблиснуло, але не гостро, а імлистим сірим блиском, наче веселкою, трішки затягнутою мороком. Божена з несподіванки стала як вкопана. Хлопець за інерцією налетів на неї.

- Ти чого, дівчинко!- запитав Гнат.

- П…п…п..по..ди..ви..ся туди. - заікалося дівча, природно налякане побаченим.

Збоку від залізниці сіра імлиста веселка утворювала квадратний отвір десь метрів зо два заввишки і приблизно метр завширшки, що міг спокійно пройти дорослий чоловік. Гнат,який по дружньому тримав Божену за руку раптом відпустив її. Дівчина не встигла здивуватися, а хлопець уже заступив її собою від імлистого отвору, бажаючи захистити. Але Гнат і Божена були підлітками і як усі підлітки вони були максималістами, дуже зацікавленими в пізнанні того світу в якому жили, тому вже через де якийсь час вдвох підходили туди , звідки більш доросла людина втекла б, або ж повідомила б міліцію.

Вже через хвилину Гнат та Божена стоячи біля видива зазирали всередину, причому Божена позбулася страху і в її блакитних оченятах світилась цікавість і вона визирала з-за Гнатової спини. І якщо у самому Харкові та його околицях світило сонце, то в імлистому отворі підлітки побачили косий дощ, який пружньо бив по траві і землі. Там ржали коні, яких не було чутно. На баских конях скакали туди-сюди вершники з мечами. Дехто лежав утиканий стрілами і злива змивала кров з їхніх смертельних ран.

Гнат спробував помацати отвір рукою: чи не мара це? Хоча їм вдвох з Боженою примаритися це ж не могло. Божеволіють як правило на самоті, а не за компанію, хоча якщо припустити сонячний удар, бо спека, сонце пече немилосердно.

Тож Гнат помацав видиво, чи спробував це зробити бо рука пройшла крізь отвір не зустрівши на своєму шляху перепони, тільки було ледь помітне поколювання по всій долоні, наче з десяток вогненних мурах бігають по ній. Гнат може б і не пішов би на зустріч подальшій долі, якби раптом у Божени не засвербіло у носі і вона чхнувши переступила з ноги на ногу, а під ногу потрапив гострий камінець з щебеню ( насипи на залізниці ж роблять з щебеню) і Божена проклинаючи все на світі полетіла на Гната, що стояв біля отвору і разом з Гнатом приземлилася на мокру траву. Добре хоч не на меч, що стирчав з землі, біля порубаного тіла.