РОЗДІЛ 22. Брук

Гра закінчилася перемогою.

Не такою красивою, як хотів тато, бо в третьому періоді Брейден примудрився зробити щось настільки дурне з м’ячем, що навіть коментатор на шкільному радіо на кілька секунд замовк. Але перемога все одно була перемогою. Табло світилося нашим рахунком, трибуни кричали, хлопці на полі стрибали одне на одного, ніби щойно виграли не звичайну гру сезону, а право керувати штатом. Тато стискав руки помічникам тренера з тим стриманим задоволенням, яке означало: “Я радий, але завтра ви всі бігатимете до смерті”.

Я усміхалася.

Махала помпонами.

Кричала разом із дівчатами.

Робила все, що мала робити капітан команди підтримки після перемоги.

І, дивним чином, уперше за довгий час це не здавалося повністю фальшивим.

Можливо, тому що цього разу я не намагалася бути ідеальною. Не до кінця. Я помилилася в одному русі на початку гри, і світ не розвалився. Тіффані потім сказала, що ніхто не помітив, окрім неї, а вона “професійно помічає чужі провали з любов’ю”. Я розсміялася, виправила наступний рахунок і більше не думала про це. Раніше така дрібниця сиділа б у мені до кінця вечора. Я б уявляла мамине обличчя, татові очі, чужі погляди, ніби один неправильний крок у зв’язці доводив щось страшне про мою цінність.

Сьогодні я просто помилилася.

І це було майже революційно.

Після гри ми з дівчатами пішли в роздягальню. Там було голосно, волого, хаотично й пахло лаком для волосся, дезодорантом, гарячою водою, потом і перемогою. Хтось кричав, що забув рушник. Хтось шукав сережку. Мейсі стояла біля дзеркала й намагалася зняти блиск із повік, бурмочучи, що він тепер, мабуть, частина її ДНК. Елоїза сиділа на лавці й розплітала волосся наносячи кондиціонер для волосся. Лексі сварилася з блискавкою на сумці, ніби та особисто зрадила її родину.

Я стояла під душем, заплющивши очі, і дозволяла гарячій воді збивати з плечей втому.

Розмови долинали крізь шум води шматками.

— Я серйозно, якщо Брейден ще раз скаже, що мій плакат “агресивний”, я зроблю його ще агресивнішим, — голос Гарпер.

— Ти написала “знищте їх”, — сказала Елоїза.

— Це мотиваційно.

— Це юридично спірно.

— Юридично спірно — це те, що Люк називає зачіскою, — втрутилася Тіффані.

Люк, якого тут, звичайно, не було, все одно якось став жертвою.

— До речі, — крикнула Мейсі з-за шторки сусіднього душу, — хто бачив місіс Купер на трибунах? Вона прийшла в футболці школи, але з підборами. Я не розумію, вона підтримувала команду чи балотувалася в мери?

— У Лейквью це одне й те саме, — сказала я.

Тіффані засміялася так голосно, що її було чути навіть крізь воду.

— Брук Гарлоу, ти стаєш небезпечною. Мені подобається.

Я усміхнулася.

Гаряча вода стікала по спині, розслабляючи м’язи після гри. Я провела руками по волоссю, змиваючи лак, і на секунду подумала, що мені подобається цей момент. Не в сенсі душу в шкільній роздягальні, бо це було б надто дивно навіть для мене. А в сенсі звичайності. Дівчата говорять дурниці. Хтось сміється. Хтось скаржиться. Десь на лавці падає металева пляшка, і всі одночасно кричать на винну. Світ кілька хвилин не обертається навколо поліції, Тайлера, мами, Джейка, Коннора, майбутнього чи того, що моє серце останнім часом поводиться так, ніби вирішило жити без консультації з головою.

Потім я вийшла, загорнулася в рушник, переодяглася в джинси й теплий светр, сіла на лавку й почала розчісувати мокре волосся. Тіффані впала поруч зі мною так драматично, ніби її вбили в третьому акті дуже дешевої вистави.

— Я померла, — сказала вона.

— Ти кажеш це після кожної гри.

— Бо після кожної гри я вмираю по-новому.

— Дуже поетично.

Вона кілька секунд мовчала, що саме по собі було підозріло. Потім повернула голову до мене.

— Брук.

Я одразу насторожилася.

— Що?

— Що у вас із Коннором?

Я продовжила розчісувати волосся.

Повільніше.

— У якому сенсі?

— У тому самому, в якому ти зараз робиш вигляд, що не зрозуміла питання.

— Тіффані…

— Ні, не “Тіффані”. Я маю очі. І, на відміну від половини нашої школи, іноді навіть використовую їх не для того, щоб дивитися на себе в камеру. Ви більше не цілуєтесь. Він не тримає тебе за талію після гри. Ти не сидиш у нього на колінах на вечірках. Він не дивиться на тебе так, ніби ти його майбутня дружина, яку вже схвалили батьки й Господь Бог. Тобто він іноді дивиться, але вже не так. І ти не дивишся взагалі.

Я опустила гребінець на коліна.

Навколо дівчата ще говорили, сміялися, збирали сумки, але в мене з’явилося відчуття, ніби ми з Тіффані сидимо в маленькій окремій бульбашці.

— Ми поговорили, — сказала я.