Розділ 25

—  Як це ви здогадалися? —  промовив Маної, коли схлипи за дверима остаточно стихли.

—  Крім тебе і Джаспера, ні в кого більше не було доступу до всього обсягу інформації. Сподіваюся, тепер ти зрозумів, навіщо я доручив тобі збирати осколки аури на місці самогубства.

Маної підібгав губи, але розуміюче кивнув. Значить, уже тоді, над тілом професора, у Стоуна закралися підозри, хто їх зрадив.

—  Приємно знати, що ви мені довіряєте, —  пиркнув ельф з удаваним захопленням.

Стоун не відповів, тільки хмикнув і багатозначно глянув на ельфа. Навіть мені, знайомій зі Стоуном зовсім недовго, зрозуміло, що він не довіряє нікому.

—  Ти б не став бруднитися сам, якби на тебе вийшла чужа розвідка, —  усміхнувся інквізитор, —  Ти б, Вельд, усе зробив чужими руками. Вірно? Ти б так нерозумно не попався.

Маної насупився і зло штовхнув килим носком начищеного до блиску черевика, але змовчав пряму образу. У точку. Маної і мене хотів використати як знаряддя, для прокладання дороги до заповітного крісла. У разі невдачі всіх собак повісили б на мене. Усе ж я помилилася. Маної не дурень. Сволота, дріб'язкова зараза, але дурнем його не вважає навіть Стоун.

—  І тебе не люблять на роботі, —  продовжував глумитися над ельфом Стоун, —  а Джаспера не помічають. Він міг годинами стояти в кутку і слухати розмови. Тобі ж доповідають тільки за потреби. Ти займався пошуком автора книги. І Джас був у цій команді. Першими потрібні дані завжди дізнаються пішаки. Тому їх і вербують частіше. Тож жодної довіри, Вельде, тільки холодний розрахунок.

Сказав, наче водою холодною облив. Навіть я поморщилася, немов і справді відчула пронизливий холод від цих слів.

—  Але ви продовжуєте працювати зі мною, —  єхидно зауважив Маної.

—  І буду продовжувати, ти першокласний фахівець, —  спокійно відгукнувся Стоун. —  Я враховую твої особисті якості в роботі й намагаюся нівелювати їхній вплив на справи.

І інквізитор м'яко посміхнувся ельфу. Тепер Маної підібрався, немов саме посмішка, а не грізний погляд начальства лякала його найбільше.

—  Отже, ви знали про Джаспера і його експерименти в минулому, але змовчали і не доповіли Дарлі?

Стоун посміхнувся ширше. Так широко, що стало видно подовжені ікла в куточках посмішки.

—  Преподобний Дарлі теж у курсі, —  крижаним, позбавленим хоч крихти емоцій тоном, заявив Стоун. —  Я ж сказав, мені байдуже, з ким спить або спав мій підлеглий. Мені важлива його ефективність і вірність. Усе інше вторинне, Вельде. А того, хто заважатиме мені працювати або шкодитиме справі, я усуну сам. Швидко і без можливості виявити навіть ментальний слід. І в мене на це є дозвіл Дарлі. Відповідь підходить?

Маної зковтнув. Потім кивнув. Потім підхопив папери, що лежали в нього на колінах.

—  А давайте обговоримо Малфока! —  запропонувала я бадьорим голоском.

А що? Якщо бесіда й далі піде в тому ж руслі, то декому відірвуть вуха. А я про малфока дізнатися хочу. Ельф, який сидів поруч зі мною, тихо видихнув, а Стоун обдарував мене усміхненим поглядом.

***

У тиші вітальні було чути лише мірне цокання настінного годинника і гул міста, що вривається у вікно з поривами вітру. Шум далеких доріг і гомін клаксонів заглушав шелест листя і спів птахів.

—  Те, що Майк геній, я не заперечую, —  зважився порушити тишу Маної. —  Він винайшов справжню "відмичку" для ментального світу. По суті, він здійснює астральні переміщення. Зберігаючи свідомість уві сні. Робота кристала проста до примітивного, але за правильного спрямування сили він може керувати снами, проживаючи їх усвідомлено.

—  Як примарник, —  встряла я.

Ну а що? Цікаво ж. Зі своїм даром я була знайома давно, нехай і шапочно. Якщо Майк пробудив у собі такі ж сили, то мені його залишається тільки пожаліти. Крім дару керувати снами, він отримав і колосальні проблеми на свою голову.

—  Не зовсім, —  включився в бесіду Стоун. —  Він не може легко переноситися зі сну в реальність, як ви, Торі. Але легко перетікає з однієї реальності в іншу. Думаю, тут зіграли чималу роль практики, винайдені його батьком, —  долучився до бесіди Стоун. —  Це може слугувати посиленням для артефакту?

Останнє запитання було звернене до Маної. Ельф потер мізинцем перенісся і невизначено знизав плечима.

—  Вплив артефакту і його можливості часто залежать від власника, —  розвів руками ельф. —  Тим паче коли ним користується творець. Він налаштовує артефакт під себе ще з моменту створення. Але до чого тут малфок?

Я теж згідно кивнула, підтверджуючи, що теж не особливо вловила логічний ланцюжок, створений Стоуном.

—  Але ж примарники постійно так подорожують у снах, —  не втрималася я від уточнення. —  І жоден з них не був одержимий малфоками чи іншою поганью.

—  Зате мізки набекрень у половини, —  хихикнув Маної.

Але наштовхнувшись на злий погляд Стоуна, ельф знову знітився і уткнувся носом у свої записи.

—  У примарних магів є вроджений імунітет проти тих тварюк, що мешкають у снах, —  продовжив розповідь Стоун. —  А ось Майк таким бар'єром не оснащений. Він не спить, його свідомість відкрита. Він був беззахисний перед астральними ударами від самого початку. Примарники для астрального світу є чимось природним. Для того світу ви свої. Рідні. А люди найчастіше недосяжні. Думаю, зі своєї першої подорожі Майк повернувся з "попутником".