Справа 2. Тріщина ідеальності

Вона не знала як буде проходити практика, але точно не очікувала того що трапиться далі. 

Ніхто не попереджав про таке і тепер вона, маючи, синю повязку на очах, яку здається вже бачила раніше і стоявши у цілковитій темряві намагалася щосили себе опанувати. 

Цікаво дізнатися як вона докотилася до такої ситуації? 

Що ж давайте повернемося десь на декілька годин назад у часі. 

А заразом стане зрозуміло чому я так різко почала думати про себе в третій особі. 

Отже, починалося усе так. 

Сьогодні мав бути мій перший день практики тому я будучи вся на нервах і очікуванні невідомо чого зірвалася ще о шостій ранку. Тихесенько вилізла з обіймів Тоунса, хоч це було ще те завдання і пішла прийняти душ. Далі спробувала робити усе безшумно, щоб його не розбудити. 

Але ніхто ж не сумнівався у тому, що у мене нічого не вийде. Спочатку ні з того заскрипіла підлога, хоча я навіть уявлення не мала, що таке може бути. 

Потім двері холодильника стукнули. 

І ледь не впала чашка. 

Та й усе інше теж хотіло випасти з рук. 

Мабуть, це був своєрідний знак та я його не зрозуміла. 

Елевонда. Навіть якби зрозуміла, це сильніше за тебе. 

– Брі ти вже тут? – запитав мене сонний Тоунс. 

– Як бачиш, – з виною у голосі пробурмотіла я. 

Він ледь всміхнувся, легенько підштовхнув мене і всадив на стілець. 

– Краще я сам усе зроблю. 

Мабуть, те як Тоунс робив для мене каву теж можна було внести у список того на що я готова дивитися вічно. 

 – Вибач, я надто рано встала сьогодні, – тихо відказала я. 

– І справді, ти маєш спати довше, щоб я встигав приготувати сніданок, – сказав він це таким тоном, наче щось звичне. 

Мабуть, у якомусь з минулих життів я була святою, що тепер у мене такий ідеальний чоловік. Натішитися не можу. 

– Хіба це не жінка повинна робити? – запитала спершись на руку і спостерігаючи за ним. 

Тепер мені дозволялося це робити скільки душа забажає. 

– Ти не вмієш готувати, – сказав, наче між іншим, перевертаючи омлет на іншу сторону. 

І як можна от щось таке ляпнути. Я склала руки на грудях і демонстративно обернулася в інший бік. Та як він тільки сміє мене так ображати. 

– Справжній кіт, – буркнула я. 

І думаєте він вибачився? Та де там. Наче нічого не сталося поставив переді мною миску і чай. Я йому що кішка, їжу насипали і вона мовчи хрумає. 

Що б такого викинути, аби знав як погано себе поводити? 

Я спробувала шматочок, скривилася і відсунувши від себе миску сказала 

– Не смачно, перероби, – і ще таким поглядом його окинула. 

Елевонда. Брі, може все ж таки скажеш, у нас не манхва, де все будується на непорозуміннях. 

Брігель. Не дурна, я знаю і розумію, коли варто зупинитися. 

Він спохмурнів, а потім пильно подивився на мене. 

– Ти образилася на те, що я сказав, що ти не вмієш готувати? – запитав Тоунс обережно. 

Я клацнула пальцями. 

Еллі було невідомо, але ж вона пропустила частину історії. Так от, їжа що в Тоунса, що дядечка Фінеаса була така, за яку душу можна було продати. 

Ось чому я вирішила використовувати її як кодову. 

Їжа в нього аж ніяк не могла бути несмачною. Так легко вирішувалася половина з проблем. 

– Я не мав наміру тебе образити, просто констатував факт. Не думав, що ти так відреагуєш, – пояснив він, якось невпевнено, не до кінця розуміючи, що йому робити. 

– Тоді навчи мене. Чи на твою думку я настільки невміла? – запитала холодно, він здригнувся від мого погляду і нарешті усміхнувся. 

– Ну…варто таки спробувати, може у цьому житті твої здібності кращі, – якось приречено відповів він. 

Тепер я краще розуміла Тесс, коли вона писала розділи про своє минуле життя. Усі тобі кажуть, що воно в тебе було, а ти нічого не розумієш. Я не могла нічого пригадати, але можливо тоді все було настільки погано, що тепер Тоунс у мене зовсім не вірив. 

– І чому відразу не запитав? – ледь усміхнулася я і швидко почала їсти омлет. 

Він вийшов якраз такий як я любила, щоб його можна було їсти руками, а не вилкою. 

– Смакота, – пробурмотіла я з виглядом задоволеної кішки. 

Тоунс ледь всміхнувся і його очі примружилися. От вкотре думає, що зі мною не так і чому я не можу їсти як всі нормальні люди. 

– Нічого ти не розумієш, – пробурмотіла я.

Також вкотре. 

Після сніданку, я почала перевдягатися. Все я приготувала ще звечора, щоб сьогодні просто одягнути. 

– Тоунсе, – крикнула я з кімнати, – краще спідниця чи все ж штани? 

Він хвильку подумав, а тоді нахабно мовив. 

– Краще без одягу, але у нас немає часу, тому думаю біла блузка з рукавами і спідниця підійде найкраще. 

Я вже була готова сказати йому все, що думаю про нього, але відповіла лиш коротке. 

– Дякую. 

Щоб через деякий час знову засипати мого бідного чоловіка з питаннями. Він уже був зібраний, в новенькому костюмі і виглядав так ідеально, що я йому заздрила. 

– А з волосссям, що робити? Хвіст, пучок чи залишити розпущеним, – сказала я таким тоном, наче зараз свідомість від нервів втрачу. 

Чому у цьому світі не існує корвалменту!? Чи валерянки. Чи хоч щось. 

Внутрішня паніка наростала. 

– Моя кохана Брі, – почула заспокійливий тон Тоунса, який підійшов ближче, – по перше це тобі, спеціальний подарунок з нашої реальності, – я з подивом побачила саме ті таблетки про які щойно згадувала. 

– Я коли небудь казала, що обожнюю тебе, якщо ні, то кажу зараз. У мене найкращий у світі чоловік. 

Радісно обійняла його і він пригорнув мене до себе і дозволив собі продовжити. 

– А по друге ти неперевершена, найвпевненіша і найкраща. 

– І справді, – чи то корвалмент, чи то його голос подіяли на мене і я таки зупинившись на хвості була готова, – та й узагалі, хто мені що скаже, зважаючи на те, ким я є.