Розділ 4. Дельфініум. Зустріч з Арвіном.

Елевонда. Ну нарешті і в цього персонажа арка нормальна розпочнеться.

– Дельфініум зачекай, – почула я знайомий голос і пришвидшила крок. 

За які гріхи? Чому я повинна була натрапити на нього, коли зовсім цього не бажала. Що за закон підлості? 

– Чого тобі? – усе ж обернулася до нього, запитуючи невдоволено. 

Хоча наперед здогадувалася відповідь. 

Він завжди говорив одне й те саме і з кожним разом моє терпіння все більше сходило нанівець. 

Але цього разу Арвін мовчав, наче й сам не знав чому зупинив мене. 

– Якщо ти не маєш, що сказати, то не затримуй мене, – попросила я вимогливо. 

Терпіти не могла, коли мій час забирали без сенсу, у мене все було розписано ідеально і якщо графік руйнувався це дратувало. 

Я сперлася на підвіконня і склала руки невдоволено, змірюючи його пронизуючим поглядом. 

Елевонда. Та зачекай, я ще не вирішила чому він явився. 

Я ледь всміхнулася, то цього разу це не його вина. Що ж прийдеться підштовхнути його до своєї сцени. 

– Якщо ти скажеш те, що завжди – моя відповідь незмінна. 

– Ні, я не через це…– його погляд дещо змінився, я аж відчула хвилювання. 

– Тоді чому? – нерозуміюче запитала глянувши на нього. 

Він дістав щось з кишені і передав мені, здається йому було…ніяково? 

Я взяла і відкривши листок згорнутий у декілька разів, закрила рот рукою, щоб не закричати. 

Це кінець! 

Це просто кінець, якщо стане комусь відомо. Я ж обіцяла берегти таку важливу інформацію як зіницю ока, а тепер він потрапив в руки третьої особи. 

– Ти бачив, що там пише? – нажахано перепитала я. 

Він кивнув, тепер його погляд змінився на зацікавлений, а сам став більш розслабленим. 

– Але не хвилюйся про це ніхто не дізнається, якщо ти виконаєш свою частину угоди…– його голос став вкрадливим, а я скривилася від відрази. 

– Опускаєшся до шантажу, як мило з твого боку. Не дочекаєшся, – холодно відказала я і глянувши на нього поглядом, наче він усього лиш сміття направилася на вихід з академії. 

Мене переповнювала лють і я ледве стримувалася, щоб не розбити, хоч що небудь. 

– Зачекай. Ти помиляєшся. Це прохання, – кинув він на прощання. 

Як же це все втомлює. Може усе ж таки погодотися просто заради того, щоб хоч хтось один дав мені спокій. 

– Добре. Я згідна. Тільки дай мені нарешті спокій, – останні слова майже прокричала в останню мить встигнувши зупинити себе. 

Я ж бездоганна Дельфініум Амаль, холодна і безсердечна і ніхто не повинен думати інакше. 

– Чудово, – кинув він і я зрозуміла, що йому не краще за мене, а тоді простягнув мені договір, – підпишеш і передасиш, коли зможеш. 

– Добре, – я навіть спробувала всміхнутися, хоч і давалося мені це складно. 

Завжди виходило надто натягнуто і наче вимушено. 

Швидко направилася кімнату гуртожитку, щоб прочитати договір. Усе ж важливо, щоб жодний пункт не суперечив моїм правам і принципам, хоча не думаю, що він настільки безсмертний. 

– Неочікувано, навіть розлучитися можна і частка мені перепадає непогана. Знала б погодилася б одразу. Ні, щоб одразу договір пропонував. 

А коли перегорнула наступну сторінку завмерла. Там був лист. То ось яка була справжня причина. Я уважно пробіглася рядками з кожним наступним мій погляд ставав все більш похмурим. 

Якщо написане тут правда, то ми всі у великій халепі з якої неможливо вибратися без сторонньої допомоги. 

Елевонда. Так, а що там було? 

Дельфі. Хіба ви як авторка не повинні це знати? 

Елевонда. Не тоді, коли ти використала право персонажки. 

Дочитавши договір і не знайшовши жодного підозрілого пункту поставила підпис, який одразу ж засвітився. 

Магія скріпила угоду і тепер я мала виконати умови.