Справа 1. Втеча

Коридор здавалося узагалі не збирався завершуватися. Ні, я знала, що це один з улюблених прийомів моєї авторки, але може уже досить. 

Вона мовчала, як і простір навколо. 

Тут не було нічого незвичного, окрім того, що він мерехтів як в “Стати королевою” Цікаво, Тесс уже продовжила її писати, вона говорила, що повернеться до неї після першої частини моєї. 

Елевонда. Я не змогла цього зробити, Брі. Через те що не записала сцени раніше. 

І що мені робити з цим нещастячком? Я важко зітхнула, згадавши усі мої претензії до неї. Ось так і сподівайся на людей. 

Брігель. І що тепер? 

Елевонда. Я її завершила, не хочу, щоб висіла в заморожених, а за цей час спробую розібратися. 

Брігель. Звучить як план, хоча невпевнена чи вийде тебе його дотримуватися. 

Елевонда. Я допишу Королеву, бо це одна з найважливіших книг. 

Я кивнула. Еліс про це писала у моїй реальності, що Королеву…

Чекайте, а що там було? 

Ну от, не можу пригадати і двері також вже були переді мною. 

“Кожна моя історія створена, щоб не дати мені забути про щось або ж нагадати, якщо це станеться…”

Є. Знайшла. Але було ще дещо…хоча не важливо.

Я прочинила двері і відчула…що прокидаюся. 

– Ах…– спробувала вдихнути повітря, – і ледве встигнула відстрибнути від машини, яка їхала на мене, – каскад грофту, шермальн на арші, – позгадувала я слова з Аві. 

І притулившись до холодної стіни спробувала заспокоїтися. 

Більше не пощастило хіба героїні, яка прокинулася на власній страті чи замкнена в підвалі. 

Чомусь впевнена, що й ці книги Тесс не написала. 

Елевонда. 

Її мовчання стало згодою. 

Нарешті змігши нормально дихати і не тремтіти від страху я озирнулася довкола, щоб зрозуміти де я взагалі знаходжуся і скільки звідси чалапати до квартири. 

Хоча й зрозуміти було складно усе ж в Артуріумі немає назв вулиць, тільки квартали за літерами, а тоді просто цифри. 

Небо знову було сірим, але крізь нього таки можна було побачити фрагменти, які пробивалися крізь хмари. 

– Перепрошую, чи не могли б ви сказати як дійти до кварталу А. 1, – запитала я у приємної на вигляд жінки, яка йшла мені на зустріч. 

– Як ти опинилася так далеко? – скрушно похитала головою вона, – це квартал М. 4. Краще подумай над тим, де залишитися. Шімфрот проблематично викликати. 

Відчула себе потраплянкою, яка опинилася у незнайому світі і тепер старається зрозуміти, що робити далі. 

На щастя, в кишені джинсів знайшовся телефон. 

– Дякую вам за допомогу, шільєзе. Мене забере ельше, – я вклонилася на прощання і вже хотіла піти. 

– Ох то ви одружена, виглядаєте молодо, – кинула жінка. 

Демоне покровителю. Ну як можна було щось таке дурне ляпнути, ну серйозно забула у якій дірі живу. 

Перше правило Артуріуму, в житті не говоріть комусь чужому, що ви одружені, якщо вам менше сорока років. 

Вирішать, що ви бідна і нещасна, яку продали за борги сім'ї. 

Елевонда. Цей світ не перестає дивувати. 

Брігель. Погоджуюся. 

– Я мала на увазі чоловіка моєї сестри, вибачте, що ввела в оману своєю помилкою, – беземоційно, наче нічого не сталося виправилася я. 

Яке шастя, що весілля аристократів не розголошується одразу і ще ніхто не впізнає мене на вулиці. А то була б як якась знаменитість. 

– Ох нічого, гарного вечора емельді, – вона ледь кивнула і поспішила вулицею, а я натиснула на потрібний номер.

– Квартал М. 4. Швидко, – сказала я тихо і чітко, наче ми були не подружжям, а якимись напарниками на завданні.  

– Вже їду, – почула занепокоєний голос Тоунса, чи то Реджі, ах та фрестінг з ним. 

Через деякий час переді мною зупинилася машина і він полегшено стиснув мене у обіймах. 

– Я так злякався, Брі, коли не побачив тебе вдома, – прошепотів він, коли я вмостилася в машині і відчула себе спокійніше. 

Попри все Тоунс був єдиною істотою з якою я відчувала себе безпечно. Ну людиною його не назвеш. 

– Я уявлення не маю чому опинилися саме тут, – тихо відповіла на його запитальний погляд, – я кудись мала йти? 

Він важко зітхнув. 

– Я опинився вдома зовсім нещодавно і перелякався, коли не зміг тебе знайти, – сказав він абсолютно щиро. 

Дивно. Чого б їй ходити у той квартал? Що вона там шукала? 

Я зовсім не могла пригадати, щоб збиралася туди йти і це викликало деякі здогадки. Особливо, зважаючи на те, що я ж продовжувала жити тут навіть і без усвідомленого сну і спокійно могла мати власні справи. 

Які не стосувалися мене жодним чином. Але тепер я повернулася на довго, тому можна бути спокійною, лише здогадатися, що там може бути. 

 – Це підпільне казино. Місце у яке ти ходила, – раптом сказав Тоунс і я подивилася на нього, наче вперше бачила. 

– Нижчі демони, а якого милого я там могла бути! – відчувала запах проблем, але ще не могла повністю все усвідомити. 

Він вїхав у квартал А, який належав усій еліті і залишивши авто на парковці допоміг мені вийти. 

– Не турбуйся ні про що, це була усього лиш зустріч з Левертом, – завершив він своє пояснення, яке я не дослухала. 

Я полегшено зітхнула і впала в його обійми, щоб я там не думала, але тут він мені найближчий. 

А день сьогодні був надто складним. 

– Я зроблю тобі каву, пішли додому, – просто відказав він. 

Я вдячно кивнула і поспішила в квартиру. У моє місце душевного спокою. знявши плащ і взуття, пішла переодягатися. 

Уперше за довгий час ми мовчали. Не тому, що не знали що сказати, навпаки, слів було так багато, що невідомо було з чого й почати. 

Та мені було комфортно і затишно. Я могла, але не хотіла розпитувати, щось дізнаватися і вимагати від нього правди. Мене це більше не цікавило, я прийшла сюди тому що втекла від питаннь справжньої реальності.