Розділ 3. Реджі. Я й справді був егоїстом?

Коли я розповів усе Дельфі дихати стало трішечки легше. Та все ж…

Я й справді не мав права робити щось так просто і без її згоди. 

“Але ж ти колись думав про мене, а не про себе? – запитала вона, – ти думав чого хотіла саме я, а не ти? – і пильно пронизала мене своїм поглядом”

Ті її слова не давали мені спокою й досі. Вони звучали у моїй голові майже безупинно і найгірше було, що вона права. 

Бути котом було спокійніше і я почав мити лапку, щоб заспокоїтися і навести лад у думках. Я ж не зможу вічно від цього бігати. 

Елевонда. Від себе не сховаєшся, фамільяре. 

То батько мав рацію і вона справді була обраною леді Амфро для написання цієї книги. 

– Прриємно поззнайомится, – промуркотів я, навіть не обертаючись, власне у цьому й не було сенсу. 

Вірогідність, що вона з'явиться тут своєю власною персоною була надто низька. 

Отже, потрібно повернутися до попередніх роздумів і не зважати. 

Чи думав я колись про Брі? 

Я вважав, що робив це кожної вільної миті, та як виявилося дуже глибоко помилявся. Мабуть, я таки більше кіт, аніж людина. 

Хоча, якщо бути точним відношуся я до розумних магічних істот.  

Увесь цей час являвся справжнім егоїстом єдиною метою якого було відчайдушно її врятувати. Не дати знову померти. 

Чомусь я й навіть подумати не міг, що це було її усвідомленим бажанням, а не звичайним інстинком. 

Тепер я боявся повернення у Артуріум як вогню, бо вона точно мала б здогадатися, що я точно при справі. Хранителю Котів, що ж мені робити? 

Елевонда. По перше, таки явись на розбір польотів до своєї дружини. По друге у тебе ще є одне невирішене питання. 

Чого хотіла саме Брігель? 

Врятувати маму. Я їй у цьому допоміг. 

Врятувати сестру. І тут я також про все потурбувався. 

Що там ще…а точно, на цьому моменті у мене з'явилася весела усмішка. 

– Аввторрко, хіба вона не казала, що їй подобаються домашні коти перевертні. 

Елевонда. А ти думаєш, чого ви почали зустрічатися. У мене навіть був жарт про – ну ти ж хотіла КотоЧоловіка, тепер маєш?

– От бачите, все зробив, що вона хотіла, – я радісно замуркотів від того, що хоч десь не провинився і взагалі…

Елевонда. Ага ти прямо таки ідеальний чгг. Просто зелений ліс, а не прапорець. 

Я з подивом схилив мордочку, зовсім не розуміючи чому її слова просочені сарказмом. Я ж був таким турботливим, завжди поруч, коли Брі потребувала підтримки і жодного разу не образив. Тоді чому авторка…

Елевонда. Бо ти мав прихований мотив ось і все. 

– Але ж я лиш хотів, щоб вона щиро закохалася у мене тому й діяв як це кажуть зелений прапорець, – ображено зашипів на неї. 

Серйозно, та хто вона така, щоб зі мною розмовляти, ніби я злочин вчинив. Зліз з перил і гордо піднявши мордочку попростував до дверей. 

Елевонда. Не варто забувати, що з іншого боку прапор червоний. І це вже було. 

Кинула вона навздогін і я на мить зупинився, навіть повернувши мордочку туди, де б вона могла бути. 

– Чому ти так думаєш і що було? 

Сів, наче статуя і загорнув лапки хвостом. Вона на мить задумалася, але через деякий час таки надала відповідь. 

Елевонда. Щодо другого такий опис одного кота вже був у іншій моїй книзі. А от щодо першого подумай у вільний час, наш зайнятий інтригами фамільярчику, що ж ти зробив не так. Що навіть я з, о Боже, який він ідеальний персонаж, ну просто де такого взяти перейшла в позицію – а як мені тепер взагалі його сприймати? 

Я понуро опустив мордочку. Здається я таки справді натворив справ у тому, що просто хотів врятувати Брі. Як тепер узагалі їй в очі дивитися? 

З цими думками я згадав, що розмова в Артуріумі сама себе не відбуде поспішив у кімнату Брігель, щоб лягти спати і відправитися туди.