Розділ 2. Смуток. Фарізе.

Коли за Дельфініум закрилися двері його кабінет накрила важка мертва тиша. Наче це він був винен у тому, що сталося з Брігель? Наче він силоміць влив їй зілля? 

Але у неї від самого початку був вибір? До якого її підштовхнули дорогі їй люди. 

Він змахнув рукою і хотів перетворити кімнату на студію, але зупинився і прислухався. 

Нічого не зробив і зайшов у підсобне приміщення. 

Він сів на крісло і замислився. 

– Ти ж тут? – нарешті сказав, озираючи довкола. 

Нікого не було. Та й її й не могло тут бути. То можливо здалося? Але ні, він не міг помилитися. 

Тесс. Це справді повинно було статися? Брігель справді мала піти? 

Її тон був засмучений і наче сама відчувала себе винною. 

–  Ти ж знала, що так і буде, хіба ні? –  якось байдуже запитав він. 

Тесс. Знала. Авжеж я знала, це було давно визначеним наперед сюжетним поворотом та все ж…ви не відчуваєте себе винним? 

Фарізе застукотів пальцями по столу. Він міг би сказати, що вона помиляється, міг би задля її спокою сказати не правду. Та навіть дрібки провини не було, це ж не та риса характеру, яку має бути у представників роду котячих. 

Тесс. Але ж… Ви мали бути персонажем, який був би на боці Брі, але тоді чому? 

–  Я на боці мого сина, –  тихо але твердо відрізав він, –  і в межах цього я справді допомагав Брігель. Та й без мене вона б ніколи не дізналася правду. 

Тесс. 

Вона мовчала, її присутність все ще була, та здається у неї не залишилося слів. Заплющив очі і дозволив собі бачити. 

Чим відрізняється магічна нейрохірургія від звичайної? 

Тут усе починається з того, що у чарівників є магічна кров, магічні судини і енергія і це все впливає на роботу магії. 

І ще аура. 

Тесс. Ви вирішили збити мене з попередньої теми, лікарю Фарізе. Але в минулому, як я прокручувала цю сцену у своїй голові ви здається згадували про телепатичні розмови. 

Здається щось таке було. Звичайні люди не можуть телепатично розмовляти, бо в них не має відповідної функції мозку. 

Тесс. І дякувати Богу, я б не дуже хотіла мати цю здатність навсправжки. Вистачає і розмов з персонажами. 

–  А тут цікавіше, – проговорив він, змінивши тон на більш зацікавлений, –  бо ти Тесс…ніколи не хотіла зрозуміти чому узагалі можеш говорити зі своїми персонажами?

Тесс. Хіба усі автори час від часу так не роблять, просто я вирішила їх записати.  

Він важко зітхнув. Вона завжди вміла складати враження милої й хорошої і у такі моменти було справді складно зрозуміти – вона прикидається, чи ні? Чи знає Тесс все, чи не розуміє нічого? 

– Але ти наче чистий листок, ідеальний провідник. 

Тесс. І що це значить? 

Він задумливо подивився у той бік де вловив її ауру, яка була такою як і завжди, наче вона ніколи не обирала якийсь інший шлях для свого життя. 

–  Що ти сама про це знаєш? – врешті вирішив запитати. 

Тесс. Я відчуваю себе неспокійно, якщо не існує тих персонажів з якими я можу говорити. Чи точніше вельми розгублено і як не в своїй тарілці. Але якимось чином я пройшла від – вони думають як я до – вони окремі персонажі, які не мають до мене жодного відношення. 

–  Шкода, що тобі це не пояснили одразу. Чекай, а у тебе знання ж обмежені? 

Вона відповіла згодою. 

Тесс. Повну свободу дій я маю тільки тоді, коли пишу книги. 

–  Тоді усе правильно, –  кивнув він, – та й тепер мені зрозуміло, що ти отримала доступ до телепатичних розмов для того, щоб зберегти баланс, –  спробував було відійти від теми, але вона одразу просікла. 

Тесс. А якщо прямо. 

–  Прямо, –  він важко зітхнув, вкотре за цю розмову, –  до тебе найчастіше усе доходило тільки тоді, коли хтось інший тобі це казав. І то не з першого разу. 

Здається, за цей час, що вони були незнайомі, вона таки подорослішала. Принаймні, не образилася і взагалі промовчала. 

Тесс. Це все завдяки Брігель, а до неї іншим. Вони багато чого для мене зробили, хоч я й ненайкраща авторка для них. 

Отже, все повертається до попередньої теми. Він здогадувався, що її можна було змінювати ще довго, але попередня не зникне, не розчиниться серед інших. 

Та все ж він не пошкодує, що відправив Брігель в Артуріум, адже так усе й мало бути від самого початку. 

Ця дівчина йому не сподобалася з самого початку, та Реджі ні про кого більше думати не збирався. 

На думку, Фарізе вона була надто яскрава і якась легковажна. Такі сяючі зсередини люди легко гаснуть як тільки настає щонайменша загроза їхньому внутрішньому спокою. 

Чи правильніше сказати Брігель Амаль нікому не подобалася. 

І тому, коли він спостерігав за цією історією йому на деяких моментах було навіть смішно як вона вела себе так, наче входить у еліту. І весь світ їй належить. 

Він був би більш щасливим якби його син був фамільяром Дельфініум. Вона була як справжня леді. 

Тесс. А от зараз реально образливо стало. Як ви узагалі можете думати щось таке безглузде. Брігель неймовірна і чудова. 

– Я ще не завершив. 

Тесс. Гаразд, як скажете. 

Та все ж, не можна було заперечувати те наскільки самовіддано вона старалася допомогти іншим. Реджі розповідав, що вона зробила для того, щоб виправдати свою маму. І це при тому, що це була інша реальність і це ні на що не вплинуло. 

Як безстрашно пішла в Таймрімез з Клітемнестрою, яка видавалася чимось знайомою, зважаючи на її опис. 

Тому, коли вона так легко втекла він відчув розчарування. 

Навіщо Брігель узагалі це все починала, якщо не змогла завершити? Та все ж йому було цікаво, що вона зробить, коли врешті врешт повернеться.

 – І ще одне Тесс, – сказав він дещо подумавши, – тобі не обов''язково згадувати. І тобі краще залишитися Елевондою на цю книгу.