Частина 2. Серце в кайданах. Розділ 1. Як це втратити, найдорожче, Дельфініум?

Елевонда. І з чого б розпочати цей розділ? 

Я поверталася у гуртожок, коли відчула зміни. Щось наближалося, те чого могло б не статися та зараз неможливо зупинити. 

Щось непоправне. 

Відчуття, як то любить говорити моя молодша сестричка капслоком кричало про це і я пришвидшила крок. 

Можливо, я ще можу встигнути. 

Тремтячими руками відкрила двері нашої кімнати і застигла. Брігель лежала на ліжку і на перший погляд можна було здатися, що вона просто лягла відпочити. Але мій погляд одразу ж зачепився за колбу з добре знайомою рідиною. 

Підійшла ближче взяла її у руки і оглянула на сонці, вона почала переливатися різними відтінками фіолетового. 

Ні! Цього не може бути! 

Я все ще старалася заперечити очевидні факти, та вже знала скоріше за все права. 

Зважаючи, на текст записки. 

"Моїй дорогій сестрі Дельфі. Я повертаю тобі твоє місце головної героїні, яке отримала випадково і на яке, мабуть, ніколи й не заслуговувала. Я не можу зараз говорити з тобою, тому я просто піду" 

Я не стрималася і закричала. Надривно і здавалося хотіла зірвати голос. 

– Ні! Це не може бути правдою! Ти не могла цього зробити! Не могла…

Елевонда. Ще й як могла, бо хтось не міг їй вчасно сказати

– Бо вона не мала її дізнатися, вона не мала дочитати той щоденник і чому я тільки погодилася…на той клятий план. Краще б діяла самостійно, – вже не кричала, сердито прохрипіла у відповідь на невідомий голос в моїй голові. 

Я притулилася до холодної стіни, щоб хоч трохи заспокоїтися і привести думки до ладу. Все одно нічим не допоможу сестрі своєю істерикою. Як там говориться сльозами горю не зарадиш. 

– Та й хто ви узагалі? – запитала глухо і з відчуженим поглядом. 

Елевонда. Я авторка. А ти нова головна героїня. Чи точніше справжня як виявилося? 

Останні її слова прозвучали вкрай незадоволено, наче останнє, чого вона прагнула у своєму житті це спілкуватися зі мною. 

Елевонда. Твоя правда. Мені подобалася Брі. Вона багато чого для мене зробила і навчила. 

Я ледь всміхнулася. Брі завжди вривалася у чийсь простір і наповнювала його життям і я щиро любила сестру. Ось чому не змогла пережити її втрату і погодилася на план. 

Який здається зовсім вийшов або ж ніколи й не був під моїм контролем. 

Схилившись біля неї і взявши її за руку, яка була холоднішою ніж зазвичай проешепотіла. 

– Я більше не підведу тебе, сестро і виправлю усі помилки. 

Підвівшись я рішуче направилася у академію, не забувши прихопити колбу. Хоча для початку було б чудово знайти ще одного ключового персонажа, але як відчув кудись заховався. 

Швидко прилетіла у академію і відкрила двері до кабінету лікаря Фарізе. 

– Не хочете мені нічого пояснити, – прошипіла я розлючено навіть не привітавшись з ним. 

Він ліниво підвівся з місця і повільною котячою ходою підійшов ближче. 

– Ви підштовхнули мою сестру до цього вибору. І вам навіть не соромно! – роздратовано відрізала я. 

Він подивився на мене дещо інакше, а тоді тихо і глузливо відповів. 

– Хіба це був я? – перепитав він і продовжив, – це ви, панно Дельфініум зробили це. 

Завмерла, наче громом побита або на мене вилили холодну воду. 

Адже, якби я не хотіла погоджуватися він мав рацію. І це дратувало, виводило з себе, та в реальності я усього лиш смиренно кивнула і вирушила на вихід. 

І справді.

Я мала не боятися за сестру, аж настільки. Я мала перестати руйнувати її життя. Та мені було страшно. До абсолютного відчаю, що її знову не стане. 

Той спогад все ще інколи нагадує мені про своє існування. Він наче та скалка, яка заважає, а витягати також боляче. 

Елевонда. Пінцетом вийняти. Можна руку потримати у воді з сіллю. 

Дельфі. А якщо вона у серці, то як? 

Елевонда. Зробити операцію, хоча питання якби вона туди потрапила. 

Дельфі. Як для авторки ви надто раціональні, не думаєте. 

Елевонда. Я раціональна мрійниця. 

Провести операцію? Цікаво, як це можна реалізувати у моєму випадку, яке значення мають ці слова. Подумаю над цим згодом, нагальнішою проблемою було знайти цю зрадливу котячу мордочку. Того, хто вирішив, що плетіння інтриг за моєю спиною так просто зійде йому з рук, чи то лап. 

Каблуки мого взуття стукотіли порожнім коридором і я впевнено рушила до єдиного місця, де він мав бути. 

Найвища вежа. 

Саме там в одному з життів Брі хотіла завершити своє життя, а він її врятував. 

Він і справді був там сидів у своєму людському вигляді і задумливо дивився вперед. 

– Ти не мав права робити щось не порадившись зі мною, хіба ми не команда? – запитала ображено і сіла поруч. 

Він глянув на мене дещо презирливо і запитав з цікавістю. Та все ж було з ним щось не так, наче й він сам не очікував такого розвитку подій, хоч і вважав його можливим. 

– Вибач, Дельфі, та усе так і мало статися. І все ж що тебе дратує більше зникнення сестри чи те, що усе вийшло з під контролю? – на цьому він зістрибнув з місця і хотів втекти, перетворившись на кота. 

Та я не готова була відпускати його. 

– Не так швидко, Регулусе, – сказала його справжнє ім'я і він завмер, не маючи змоги противитися цій силі. 

На його превеликий жаль воно було мені добре відоме. Він застигнув з обуреною посмішкою і здавалося був готовий накинутися на мене як тільки буде звільений. 

Та я не збиралася робити цього поки він не розкаже усе що знає. 

А йому не залишилося нічого як розповісти. 

І дізнавшись усю правду я лише й могла, що дивитися на нього дещо вражено, з повагою і зі страхом водночас. 

 – Ти божевільний, Реджі, – нарешті відповіла, відступивши крок назад. 

– Тому що, коли загнана у кут тваринка, починаєш з усіх сил дряпатися і кусатися аби вирватися, – завуальовано сказав він.