VII

Розділ10

    Що штовхає людину вчинити дурість? А найбожевільнішу дурість у світі? Як взагалі можна було до такого додуматися?! Ліна наближалася до офісу, і серце її билося так, що дихати було важко. Дощ, дякувати Богові, припинився, і ранок був просто казковим. По дорозі на роботу Ліна милувалася квітучими кущами бузку, а ще в Києві зацвіли каштани, і місто буяло в цвітінні та зелені, вмите вчорашнім дощем. Відтягувати далі зустріч із Іваном немає сенсу. Вчора вона не з'явилася на роботу, тому що мучилася докорами і божеволіла від сорому, але далі так продовжуватися не може! Скільки не ховайся від себе, та треба визнати, що шалену дурість вони з Іваном справді вчинили. Можна було б усе списати на алкоголь, але Ліна не хотіла брехати сама собі. Вона ще до віскі, до їхньої спільної вечері, зрозуміла, що дивиться на Івана якось зовсім неправильно... Вона ж його шалено хотіла того вечора. Хотіла так, що не могла себе контролювати! І, як же чарівно було кохатися з ним. Чарівно та незабутньо. Іван дуже уважний та ніжний, неквапливий. Вона приймала його ласки без краплі збентеження, ніби до того вони сто разів спали разом, і тіло до тіла підходило, як замок і ключ - таким рідним він їй здавався. Що, якщо вона просто прогавила те важливе, що весь час було поряд усі ці роки? Що, якщо весь цей час, перебуваючи у виснажливих стосунках із Мазуром, вона не зрозуміла, що поруч із нею існує всесвіт, в якому не треба нікому нічого доводити і відповідати чиїмось очікуванням і вимогам? Весь час боятися набриднути, щоб тебе раптом не проміняли на когось яскравішого і цікавішого?

   Побачивши біля офісу машину Івана, Ліна зупинилася і схвильовано перевела подих.

Зробити вигляд, що нічого не трапилося, жити та працювати далі? Вийде? Паша повернеться, і все стане на свої місця, вона більше ніколи не згадає, що вони з Іваном утнули, і вона більше ніколи не дивитиметься на нього так, як наважилася одного разу від туги і розпачу.

   У дверях офісу Ліна зненацька зіткнулася з Танею Мазур. Ось цього ще не вистачало для повного щастя. Таня нервово посміхнулася їй, а Ліна нервово сіпнулася, адже не зрозуміло, чи в курсі Таня, до кого пішов її чоловік. Саме розбірок з колишньою подругою через чоловіка перед вікнами офісу їй зараз якраз бракує...

- Привіт, подруго, – нервово сказала Таня.

- Доброго дня, Таню, - спокійно відповіла Ліна, - У нас була?

- Так. Залагоджувала з Єгоровим деякі питання з приводу моєї частки у «Будмайстері», - відповіла Таня.

Вона не знає про них із Павлом – з полегшенням подумала Ліна.

- У тебе є частка? - здивовано спитала Ліна.

- Буде. Відсуджу, - злісно сказала Таня, - А ви тепер же як? Втратили такого цінного співробітника! На весілля вас хоч покликав?

- На яке весілля? – Ліна рішуче не розуміла, про що Таня каже.

- Господи, Ліно! Єгоров тобі, що, не сказав нічого?! Чоловік мій у Німеччині знайшов собі наречену майже королівської крові і збирається там залишитися. Вона, кажуть, володіє мережею будівельних компаній у Європі. Ось це я розумію розмах! Мазур і з неї всі соки вичавить і викине! – відповіла Таня з ненавистю.

    Чомусь обличчя Тані почало розпливатися у Ліни перед очима, і раптом дуже занудило. Здавалося, дихання застрягло десь між горлом та носом.

- А ти що така бліда? - запитала Таня, уціпивши в Ліну уважний погляд, - Хворієш, чи що? Зараз кажуть, ходить грип якийсь кишковий...

- Хворію, - ледь видавила Ліна з себе. Ноги не тримали її, і вона озирнулася на лавку, що стояла біля клумби, але так і не змогла примусити себе сісти. Тіло ніби закам’яніло.

- Гаразд, одужуй, - Таня попрямувала до своєї машини енергійною ходою. Вітер легко грав її русявим волоссям і літньою, яскравою сукнею. На вигляд і не скажеш, що вона страждає, що чоловік пішов.

Ліна нарешті поворухнулася, зробила крок і повільно увійшла до будівлі. Як робот піднялася ліфтом на потрібний поверх, попрямувала до своєї приймальні.

Ото ж, як. Просто соки всі вичавив і викинув. Викинув, не сказавши ні слова, залишивши її в сліпому очікуванні, в надії на спільне майбутнє, в яке сам змусив її повірити. Просто використав і викинув, мов  останню дурепу на землі. Ліна затиснула рота рукою, щоб її не знудило прямо на паркет у приймальні.

- Що з тобою? - Іван застиг на порозі свого кабінету і з занепокоєнням глянув на неї.

- У мене... цей... кишковий грип, - пробурмотіла Ліна, а Іван стривожено наблизився до неї, та вона підняла застережливо руку, щоб він не наближався.

Іван знав, що Мазур її покинув, коли прилетів, та нічого їй не сказав. Може, все знав і раніше? Пожалів нещасну. А потім із жалю ще й переспав із нею! Як справжній друг!

- Що ж ти приховав від мене таку важливу новину? - запитала Ліна. Очі сповнилися сльозами, і обличчя Івана теж почало розпливатися. Він насупився, зелені очі зловили її сльозливий погляд.

- Невже сам зателефонував? - запитав він із презирством.

- Ні. Мені Таня сказала щойно - прохрипіла Ліна, - Треба ж… Така важлива новина, а я - ні сном ні духом! Що цього разу? Знову гроші чи шалене кохання?

- Європейські перспективи, - відповів Іван іронічно.

- О, так! Заради цього, звичайно, варто, - нервово сказала Ліна, - А ти? Лицар бісовий, пожалів мене?!

Іван наблизився і зупинився дуже близько, попри всі її протести не підходити до неї. Зелені очі дивилися на неї вивчаюче, трохи здивовано і Ліна раптом упіймала себе на тому, що теж розглядає його так, ніби вперше бачить. У горлі зовсім пересохло, і вона ледве відвела очі від його красивих губ. Ці губи тоді так ніжно цілували її, досліджували її тіло, обпікали своїм дотиком. По жилах потекло тепло.

- Ліно, я не вмію грати в ці ігри, - сказав він, - Я хочу, щоб все було просто і зрозуміло. У тому, що між нами трапилося, було багато. Але ні краплі жалю, ні з твого, ні з мого боку. Найменше, цілуючи тебе, я думав про Мазура. І зараз я про нього теж не думаю. Мені начхати на Павла. Чомусь мені хочеться думати, що ти теж більше про нього не думаєш.