VI

                                      Розділ 8

    Каверін, адвокат Олега, якого для нього найняв Іван, зателефонував Ані майже надвечір, коли вона їхала додому з редакції. Він дзвонив їй майже щодня та інформував про те, як просувається справа. Поки справа рухалася дуже повільно, але Каверін надії не втрачав і їй радив робити те саме. Неймовірна людина! Професіонал своєї справи. Де його Іван тільки-но відкопав? Ще він познайомив Аню з Глібом Шведовим, власником охоронного агентства, і за його допомогою Аня змінила всю свою службу безпеки: вдома, у «Білд-буді», «Чикаго». Тепер довкола були люди, які підкорялися тільки їй і яким вона довіряла. Олег перебував у СІЗО вже два місяці. У холдингу всі справи висіли на його заступниках. Кілька разів Аня їздила в холдинг на збори акціонерів, іноді її присутності вимагали на раді директорів, і вона теж їздила. Як могла, так і керувала великим підприємством. Раніше вона навіть не уявляла собі, скільки всього вирішує її чоловік. Вона займалася лише своїм журналом, не цікавлячись справами холдингу.

   Якось Каверін влаштував їй з Олегом побачення. Але тих десять хвилин, що їм було відведено, вистачило лише на те, щоб надивитись один на одного через скло. І вона так до пуття сказати йому нічого і не встигла, але Олег і так все зрозумів. Зрозумів, що вона його не кинула.

-Так, Філіпе, я вас слухаю, - сказала в слухавку Аня.

- Здрастуйте, Анно, - почав він, - Ви де зараз?

- Додому їду, - відповіла вона, - Щось сталося?

- У мене фантастичні новини.

Серце Ані зробило сальто. Вона тремтячими руками повернула кермо і зупинила машину на узбіччі, боячись, що від хвилювання може не впоратися з керуванням.

- Ви мене чуєте, Анно?

- Так-так, я вас чую.

- Сьогодні була затримана ваша свекруха. Вона сама прийшла з повинною, і вже дає свідчення. Тож, вашого чоловіка сьогодні звільнять. Десь протягом години будуть улагоджені всі формальності, і я привезу його додому. Чи ви хочете самі його забрати із СІЗО?

Аня не могла ні слова вимовити від радості.

- Анно, з вами все гаразд?

- Ви не жартуєте? Його, дійсно, відпустять?

- Його вже відпустили. Ваша свекруха підписала щиросерде зізнання.

- А Макс?

- Макс, як і раніше, в розшуку. Я думаю, його затримають нескоро, враховуючи те, скільки він заробив, виконуючи шалені фантазії вашої мачухи.

- А про Харитонова щось чути?

- Весь цей час Харитонов був в Індії. Іван мав рацію. Його налякали і добре заплатили, і він «зник».

   Аня перевела подих. Справді, слимак, як називав його колись Олег. Злякався і сховався, навіть не переживаючи, що далі буде з нею. Господи! А вона ще заміж за нього збиралася!

- Щиро вам дякую, Філіпе, - радісно сказала Аня, - Я сама заберу Олега. Ми вам дуже вдячні. Щодо гонорару...

- Обговоримо це пізніше, - перебив він її.

- Філіпе, я ще хотіла запитати, - почала Аня, боячись, що він зараз вимкне дзвінок, - Скажіть ... а з приводу мого батька, що вона каже? За що вона тата вбила?

- У вашого батька був роман із вашою хатньою робітницею, і він збирався розлучатися. Тому, недовго думаючи, вона вбила їх обох. Зрада першого чоловіка залишила глибокий слід на її психіці, - сказав Каверін.

   Аня вражено застигла. Тато та Ірма? Так, тато та Ірма. Аня згадала, що останнім часом батько виглядав дуже щасливим, і в Ірми очі сяяли, але Аня навіть уявити собі не могла, що у них був роман, що тато таки роздивився те справжнє відчуття, яке Ірма завжди до нього відчувала. Хоч одне не мучило душу, що вони таки встигли побути щасливими, хоч трохи, хоч на мить, але знайшли один одного.

- Її визнають осудною після всього? – запитала Аня.

- Психіатричну експертизу проведуть у будь-якому разі. Але я не думаю, що їй світить психіатрична лікарня. Почуття до рідного сина змусили її здатися, і про те, як вона спланувала всі вбивства та замахи, вона говорила дуже ясно та холоднокровно. Про те, як ненавиділа вас і кілька місяців планувала, як позбавлятиметься вас. Моторошно було слухати, до чого ви свекруху довели. Я жартую, Аню, вибачте за нетактовність.

- А Олег? Як він сприйняв усі ці її зізнання? Він із нею бачився?

- Бачився. Він був приголомшений і пригнічений. Все-таки мати рідна, як-не-як, але думаю, він був готовий до того, що її спіймають колись. Його вразило, що вона сама здалася, щоб його звільнили. Але тут уже нічого не вдієш. За свої вчинки слід відповідати.

   Закінчивши розмову, Аня засунула телефон у сумку і, рішуче розвернувши автівку, поїхала назад до міста.

Зараз вона ЙОГО побачить. Ще зовсім трішки. Два місяці Олегового арешту Аня провела в агонії між розпачем, зневірою і ледь жевріючою надією, що його виправдають. Думки про те, що через чужі сторонні маніпуляції вона таки піддалася сумнівам, хоча колись давала обітницю, що «і в горі, і в радості», з'їдали її з середини. Що вона таки повірила іншим, не йому, і він теж повірив іншим, не їй. Ці пекельні думки сверлили мозок, осідали тягучою смолою в горлі, текли жилами. Ненависть, яку вона відчувала зараз до свекрухи, засліплювала очі, клекотіла, як окріп всередині, вихлюпувалася назовні. Потвора вбила власного чоловіка і ледь не вбила її, Анну. Потвора прагнула багатства і влади, що навіть незчулася, як занепастила власного сина. Потвора, яка понівечила їм долі і ледь не позбавила життя. За що?! Що з цим світом не так?  

   Біля воріт слідчого ізолятора Ані довелося почекати ще хвилин сорок, перш ніж з воріт з'явився Олег. Вона не взяла йому куртку, бо не сподівалася на те, що його сьогодні відпустять, що його взагалі коли-небудь відпустять, і він, на холодному жовтневому вітрі, стояв у тому самому костюмі, в якому його заарештували. Аня вискочила з автівки та побігла йому назустріч. Помітивши її, Олег зупинився, а вона сповільнила трохи крок. Він вивчав її своїми синіми тривожними очима, коли вона зупинилася за півкроку від нього. Олег злегка заріс, і Аня підняла долоню, торкнулася колючої щоки, а його очі враз потемніли, і він обійняв її. Вона не торкалася його з лютого місяця, потім було її безпам'ятство, потім його арешт. Вона так скучила за ним! За рідними очима, сильними руками, його гарячими губами. Тепер навіки разом, ніколи навіть крихти сумніву. Лише довіра. Тільки вдвох. Тільки з ним. Думки в голові мішалися, плуталися, від почуттів, що переповнювали, тремтіло тіло і тріпотіло серце.