ІІІ

                                                                  Розділ 3

    Минав травень. Якось непомітно і поспішно, не давши жодного шансу людям насолодитися весною, її п'янкими ароматами, шаленим буянням зелені та дзвінким співом птахів. Весна без вагань передавала владу літу. Дату весілля визначили на початок червня, і доки Андрій залагоджував свої справи в Нью-Йорку, Аня готувалася до весілля. Вона відвідувала салони, придивлялася до вінчальних сукнь, складала списки гостей, корегувала разом із Ірмою меню.

На мачуху Аня, як і раніше, не реагувала і та, ніби відчуваючи її відчуженість та небажання спілкуватися, трималася від Ані осторонь. У Наталії Ігорівни був власний салон краси, і часто вона проводила свій час там. Компанію мачусі завжди складав Макс, моторошний тип, який служив Наталії Ігорівні як водій і як охоронець. «Навіщо таранці охоронець?» - дивувалася Аня. Може, «матуся» побоювалася, що Аня колись особисто накинеться на неї? Проте Макс Арімов вселяв їй жах, незважаючи на всю її браваду. Ані не подобалося, як він іноді дивився на неї. Поскаржившись одного разу батькові на це, у відповідь вона почула, що помічник Наталії Ігорівни – професіонал своєї справи, і Ані не слід його боятися. Тато, як і раніше, був глухий і сліпий, коли справа стосувалася його новоспеченої дружини.

  Сайменков більше до них не їздив, і слава Богу! Аня поступово почала забувати той випадок у новорічну ніч, коли вона була за півкроку від всесвітньої дурості.

…Пригальмувавши на перехресті, Аня перемістила свій білий «Мерседес» у лівий ряд. У салоні тихо грала музика, волосся тріпав весняний вітер, і Аня щасливо зітхнула. Вона повернула до «Білд-строю», заїхала на стоянку і, припаркувавши машину, вискочила з неї. Світло-блакитна сукня красиво облягала струнку фігуру. На ногах легкі, зручні босоніжки, очі під сонцезахисними окулярами. Охоронець на

ресепшені не відразу її впізнав, а коли впізнав, почервонів і навіть провів її до ліфта.

  Тато зателефонував їй десь близько десятої і попросив приїхати до офісу. Сказав, що він має для неї справу. Ну нарешті! Справа! А то від нудьги завити можна!

Анна рідко бувала в холдингу, і помітила, що в офісі багато чого змінилося з того часу, як вона була тут востаннє. Секретарка тата відразу розпливлася в підлабузницьку посмішку, впізнавши Аню, і вискочила з-за свого столу.

- Анно Сергіївно! Сергій Степанович уже чекає на вас.

- Дякую, Марино. Я сама, - Аня проігнорувала спробу секретарки відчинити перед нею двері до батьківського кабінету, і ввійшла сама. Тато розмовляв телефоном. Він махнув їй «заходь» і вказав на стілець навпроти. Вона сіла і почала нетерпляче чекати, коли він закінчить свою розмову.

- Каву будеш? - запитав він.

- Ні, таточку, - відповіла вона, - Давай, не тягни. Що за справа?

Він усміхнувся.

- Не знаю, як ти поставишся до всього, - почав він, - Я тут подумав ... Коротше, Анюто, тут один журнал на межі руйнування був, а я взяв і купив його. Не хочеш зайнятися у вільний час? Журнал - не фігня якась, серйозний. "Сімейні цінності" називається.

- Ти не жартуєш зараз, тату? – із завмиранням запитала Аня.

Журнал? Тато купив їй журнал? Це було так несподівано, що Аня не могла стримати радості. Нарешті у неї зявиться хоч якась робота!

- Я, що, схожий на жартівника? - спитав батько серйозно, але очі його блищали: помітив, що догодив.

- Дякую, тату! Тепер хоч буде чим зайнятися! – відповіла вона.

- Ну, може, тобі варто було б з Андрієм порадитись? Раптом він буде проти, адже ви збиралися їхати в Сполучені Штати?

- Тату, до чого тут Андрій? Це ж моє життя, і я вирішую, що мені робити, – роздратовано сказала Аня.

- Може, тобі не варто було поспішати із весіллям, Аню? Андрій мені подобається, але якось вже швидко все у вас.

- Тату, моє весілля не має жодного відношення до роботи, яку ти мені пропонуєш. І ми ще не вирішили, де ми житимемо.

- Сумніваюся, що твій Харитонов все покине і оселиться у Києві, - пробурчав батько.

Аня не хотіла про це говорити. Адже по суті батько мав рацію. Може, вона дійсно поквапилась із весіллям, адже зараз їй хотілося зайнятися своєю кар'єрою. Та й назад тепер вже не відмотаєш. До весілля вже все готово. Вона впевнена, що разом із Андрієм вони обовязково знайдуть правильне рішення стосовно їх майбутнього спільного життя, як тільки він приїде. Харитонов не із тих, хто не буде підтримувати дружину у всіх її починаннях, тому Аня майже відчувала його підтримку, навіть ще не порадившись з ним.

- Поїдеш в редакцію прямо сьогодні, - продовжив тато, - Оглянеш все, роздивишся, проаналізуєш. Я попросив Олега поїхати з тобою.

Аня здригнулася. Серце вмить забилося, затріпотіло, як навіжене.

- Навіщо? - запитала вона, намагаючись вкласти всю свою байдужість у власний голос.

- Він допоможе тобі в'їхати в курс справи, і мені так спокійніше.

- Тату, я цілком сама можу впоратися, - почала вона, але тут двері кабінету рипнули, і зайшов Сайменков. У неї зовсім вилетіло з голови, що вона може зіткнутися з ним сьогодні в холдингу, і ця несподівана зустріч дуже схвилювала її. Вона не бачила його п'ять місяців і майже забула його обличчя, але до секунди памятала його поцілунки, пристрастні обійми і свою реакцію тоді на нього. Намагаючись не особливо вирячитися на нього, Аня, проте, помітила його бездоганний сірий костюм, білу сорочку, без краватки, комір сорочки розстебнутий... Чомусь у неї тремтіли коліна.

- Здраствуй, Аню, - привітався він байдуже.

- Здраствуй, - відповіла вона.

Ось байдужості від нього вона не чекала, враховуючи їхню останню зустріч з пекучими поцілунками. Хоча тоді вона, здається, розставила крапки над «і» і відмовилася «літати». Незрозуміла образа стиснула горло, і Аня розгублено посміхнулася татові.

- Сергію Степановичу, ми поїхали? - запитав Олег.

- Так, Олеже, простеж, щоб там все пройшло, як слід, - попросив Шурбін.