Книга друга "Анна"

                                              Книга друга  "АННА" 

                                                      Розділ 1

   У Борисполі літак приземлився десь близько сьомої, і Аня з хвилюванням почала поглядом шукати в натовпі зустрічаючих тата. Як же вона скучила за ним! Нарешті побачивши його, вона посміхнулася, махнула йому рукою та майже побігла назустріч.

- Анютко, тебе, не впізнати, доню! – радісно сказав він, обійняв її і міцно притулив до себе. Аня вткнулася носом в його куртку, ледь стримала сльози радості, що вже просилися з очей, і щасливо зітхнула. Від тата пахло шкірою та дорогим одеколоном, і ще чимось рідним та домашнім. Вони не бачилися майже рік. Востаннє Аня прилітала з Лондона на канікули минулого року.

- Татусю, привіт! - видихнула вона, - Як же я скучила!

- Я теж скучив, моя люба. Ну, йдемо хутчіше до машини, - мовив він, - У мене для тебе сюрприз, доню.

- Сюрприз? – посміхнулася, - Звучить заманливо!

Вона дуже любила татові сюрпризи. З самого народження тато ніколи ні в чому їй не відмовляв, робив її життя безхмарним і розкішним, тому коли мова йшла про сюрпризи, Аня могла очікувати від нього чергового коштовного подарунку. Минулого року у якості сюрпризу він подарував їй автівку.

Аня поправила свою невагому шубку, труснула темним волоссям, взяла батька під руку.

- Хочу сюрприз прямо зараз, тату, - сказала вона награно-примхливо, як у дитинстві.

- Потерпи, - лагідно відповів він.

Виявилося, що тато приїхав до аеропорту за нею сам, без водія та охорони, і Аня зашарілася від задоволення. Бізнесмени його рівня вже давно відсилали за своїми чадами до літаків водіїв, охоронців, чи секретарів, але тільки не він. Завжди їхав за нею сам особисто, тому що безмежно її любив і Аня теж дуже любила свого татуся.

   Їй було шість років, коли від раку померла її молода і красива мама. Хвороба швидко і майже живцем з'їла молоду людину, і навіть татові статки не змогли врятувати її. То було так жорстоко і неочікувано, що мозок і сьогодні відмовлявся згадувати ті часи і Аня майже не пам'ятала свою маму. Все її дитинство та юність було пов'язане з її улюбленим татком. Батько мав будівельний бізнес, володів величезним холдингом, був заможною і впливовою людиною, але так вийшло, що крім доньки в нього більше нікого не було. А в неї не було нікого, окрім тата. Звісно, що він її балував. У Ані було найказковіше дитинство, яке взагалі може бути. Після елітної Київської школи Анна поїхала вчитися до Лондона. Цього року вона нарешті отримала диплом і ось тепер повернулася додому.

  Київ зустрів Аню снігом та холодом. Справжній новий рік! Як добре, що вона зустрічатиме його вдома, з татом. І з Андрієм.

- Тату, я Андрія запросила до нас на Різдвяні свята, - сказала Аня схвильовано, - Він прилітає за тиждень. Ти ж не проти?

- Я не проти, Аню. Головне, щоб ти була щасливою.

   На канікулах минулого року вони з батьком їздили до Австрії, каталися на лижах. Саме в Австрії Аня і познайомилася з Андрієм. Батьки Андрія виїхали до Сполучених Штатів ще в дев'яності, коли батько Андрія, професор фізико-математичних наук, відчув, що власна країна недооцінює його здобутки у науці. Харитонови в Австрії відпочивали щороку. Зеленоокий світловолосий американець українського походження видався тоді Ані неземним принцом. Не те щоб у неї не було шанувальників в університеті, просто Андрій був … своїм, хоча Америка і внесла свої корективи в його виховання. В Англію на останній рік навчання, Аня приїхала закохана та нещасна. З коханим її розділяв цілий океан. Андрій мешкав у Нью-Йорку, а вона – у Лондоні, а ті два тижні, проведені в Австрії, перевернули все її життя. У свої двадцять два роки Аня вперше закохалася по-справжньому. Батьку Андрій теж дуже подобався. Харитонов займався фотографією, у Нью-Йорку Андрій мав власну фото-студію. А ще у нього були типово американські амбіції та великі плани на майбутнє. Таких Шурбін Сергій Степанович називав дуже перспективними.

   - Ти вже вирішила, чим займатимешся після університету? - запитав тато, порушивши хвилюючі думки Ані. В салоні автівки було тепло і затишно, їй не хотілося зараз говорити про своє майбутнє, хотілося просто насолодитися присутністю рідної людини.

- Я ще не думала про це, тату. Все залежить від Андрія, – відповіла вона і загадково посміхнулася.

- Я зрозумів, - батько теж посміхнувся.

Для Ані не було секретом, що Андрій збирається зробити їй пропозицію, і, здається, збирається зробити це саме в ці різдвяні свята.

І вона погодиться одразу ж. Адже вона так закохана у нього!

- То ти скажеш, що за сюрприз приготував? - запитала Аня знову.

- Зараз все побачиш сама, - так само загадково усміхнувся батько, а Аня підозріло зиркнула на нього, і ніби саме зараз побачила його і помітила, що тато якось змінився за цей рік. Помолодшав, чи що? В погляді темних очей колихається щось невимовно щасливе, терпке. Здається, вона ніколи не бачила його в шкіряній куртці такого молодіжного фасону, може, через це він так незвично зараз виглядає? Чомусь у грудях неприємно занурило від нехороших передчуттів.

  Виявилося, що передчуття її не обдурили. Вдома їх зустрічала незнайома жінка. Аня навіть не намагалася приховувати, як вона шокована. Тато відразу радісно обійняв незнайомку і звернувся до Анни:

- Анютко, познайомся, це Наталя Ігорівна.

Оце, так сюрприз… Яка ще Наталя Ігорівна? Від подиву Аня розгубилася, і так і не змогла видушити з себе щось ввічливе, на кшталт «дуже приємно».

- Наталю, моя донька – Анна, - тато продовжував їх знайомити.

- Дуже рада нарешті з тобою познайомитись, – промовила Наталя Ігорівна і чіпко вхопилася за лікоть батька.

  Що це, біс бери, таке?! Як це він примудрився потрапити в лапи цієї сушеної тараньки? Навіщо? Сивина в бороду, біс у ребро?

Аня насилу стрималася, щоб не висловити все це вголос. Оце сюрприз, так сюрприз! Дякую, таточко!