VIII

Розділ 11

    Іван залишив двері кабінету відчиненими, щоб звідси спостерігати прихід Ліни, і з нетерпінням поглядав на годинник. На годиннику було о пів на одинадцяту ранку, а телефон Ліни не відповідав. Домашній телефон було переключено на автовідповідач. Ліна вже досить суттєво спізнювалася. Що з нею? Куди вона поділася? Занепокоєння в душі Івана зростало прямо пропорційно пересуванню стрілок на годиннику. Вона завжди його попереджала, коли хворіла чи хотіла взяти відгул.

Почулися кроки, і Іван весь підібрався, розуміючи, що це не Ліна. Ліна завжди носила взуття на підборах і цокіт її підборів по паркету він добре розрізняв.  У відчинених дверях кабінету зупинилася висока постать Мазура, Іван бачив, як той покосився на порожній стіл Ліни.

- Привіт, - кинув він.

- Привіт, - відповів Іван. Спокійно сидіти за столом Іван більше не міг, тому нервово підвівся.

- Ти один сьогодні? – спитав Павло.

- Я один, - відповів похмуро, - Може, ти знаєш, чому Ліна спізнюється?

- Я не в курсі, - відповів Мазур і теж занепокоєно подивився на годинник, - Ти їй телефонував?

- Телефоную цілий ранок. Причому на всі телефони. Безрезультатно. Вчора за нею в офіс Льоша заїхав, все наче б то нормально було...

- Соболєв забрав її вчора? - запитав Мазур.

- Так.

- Зрозуміло, - кинув Павло, - Тепер мені все зрозуміло.

- Добре, що тобі зрозуміло. Тільки мені нічого не зрозуміло! Що сталося?

- Нічого не сталося. Абсолютно. Я просто, як дурень, чекав її вчора майже півтори години, а вона не прийшла! - сказав Павло нервово, а потім додав: - Все. Годі. Набридло! Я поїхав.

- Куди поїхав? – стривожився Іван.

- До неї. До Соболєва. Пора все з'ясувати. Мені ці ігри вже ось де! – Мазур провів долонею по шиї і розвернувся до дверей.

- Заспокойся. Не треба тобі нікуди їхати. Ти зовсім розум втратив? – мовив Іван розлючено. Мелодрама, яка відбувалася з його друзями вже добряче почала його дратувати.

- Що означає «не треба їхати»? Може, там трапилося що? Він же приїхав учора за нею до офісу! З якого переляку? Він ніколи за нею не приїжджав! – схвильовано відповів Павло, а Іван деякий час мовчки вивчав стривожене обличчя друга. Бісова ти душа!

- Гаразд, поїхали, - мовив згодом, - Я поїду з тобою, бо він тебе ще пристрелить!

Вони поїхали машиною Павла, і Мазур всю дорогу гнав, як божевільний. Іван весь змок від поту, сидячи в пасажирському кріслі.

...Двері довго ніхто не відчиняв, поки вони по черзі тиснули на дверний дзвінок. Потім за дверима почувся голос Марусі.

- Хто там? – спитала дівчинка.

- Марусю, відкрий, будь ласка. Це хрещений, – сказав Іван.

Клацнув дверний замок, і двері відчинилися. На порозі вони побачили доньку Ліни, потім обидва ввалилися до квартири.

- Ти одна? – спитав Іван, присівши біля дитини.

- Ні. З мамою. Мама спить, а тато поїхав у відрядження.

- Спить? - не повірив Іван, а Мазур стрімко кинувся всередину квартири.

У спальні панувала напівтемрява, штори були щільно закриті. Біля ліжка на підлозі валялися якісь фотографії, поряд з ліжком стояла майже порожня пляшка віскі. Ліна чомусь спала у вечірній сукні. Мазур нахилився і почав збирати розкидані фотографії. Іван також підняв одну.

- Ох ти ж, дідько...  Виродок, - пробурмотів Мазур, - Ліно!

Він легко потрусив її за плече, а Іван обернувся до дівчинки, що застигла на порозі.

- Ходімо, Марусю, чаєм мене пригостиш, - сказав їй, намагаючись вивести дитину зі спальні.

Павло знову потурсав Ліну за плече, і вона повільно відкрила сонні очі.

- Коли ти снитися мені перестанеш? - прошепотіла вона, повернулася на інший бік і знову заплющила очі. Мазур з ніжністю посміхнувся, сів поруч, потім дбайливо прибрав з її обличчя пасмо волосся. Ліна розплющила злякані очі і з подивом і недовірою подивилася на нього. Потім різко сіла, і її обличчя опинилося дуже близько від нього. Губи Ліни пахли віскі.

- Ти? Звідки... ти?! Чи я сплю? - запитала вона розгублено.

- Ми хвилювалися, вирішили перевірити, що тут у тебе, - відповів Мазур, - Майже опівдні, а ти на дзвінки не відповідаєш.

- Опівдні? Ти жартуєш?

- Не жартую, - промовив тихо Павло, взяв її обличчя у свої долоні, - Що трапилося? Звідки ці фотографії? Він... нічого тобі не зробив?

Вона замотала головою, і Павло побачив у її очах сльози, притулив її до себе. Ліна заплакала, і її сльози затікали йому за комір.

- Розкажи мені, що сталося. Де ... Соболєв?

- Господи! Де Маруся? Я все проспала! Напилася вчора... – схопилася Ліна.

- Маруся з Іваном на кухні.

- Єгоров теж приїхав?

- Боявся, що мене твій чоловік пристрелить, – з іронією сказав Павло.

Ліна вибралася з його обіймів, піднялася з ліжка, і Мазур теж підвівся. Вона оглянула себе в дзеркало і тихо вилаялася, а Павло знову посміхнувся.

- Правда, опівдні? - перепитала вона.

Він кивнув головою.

- Ти теж іди на кухню, а я зараз прийду, - сказала вона, помітила в його руках фотографії, - Маруся їх бачила?

- Може, й бачила. Вони тут усюди валялися.

- Спали їх, Паш. Будь ласка.

- Добре. Де Олексій? - спитав він знову.

Вона трохи помовчала, потім відповіла.

- Він пішов. Кинув мене. Кинув нас з Марусею.

Мазур промовчав. Він ледве стримував радість, що з нього просочувалася. Вчора йому було дуже погано, коли він зрозумів, що Ліна не прийде. Так погано, що хотілося померти. Він ще вчора хотів їхати до неї, щоб нарешті все з'ясувати. Тепер і не згадати, що його втримало. Але головне тепер інше. Ліна вільна. А він від Тані піде прямо сьогодні! Його більше ніщо не тримає і не втримає. Він і так стільки чекав!

- Іди на кухню, я прийму душ і переодягнуся. Там поговоримо.

Іван розмовляв з Марусею, коли Мазур увійшов.

- Чай будете? - запропонувала дівчинка, повернувшись до нього.