v

                                     Розділ 7

    Іван прокинувся від трелів мобільного телефону і схопився, як ошпарений. На годиннику опівночі. Дзвонила Таня Мазур. Таня Мазур дзвонила йому сьогодні протягом дня разів вісімнадцять. Вона шукала Павла, кричала, що він удома не ночував, що зовсім знахабнів, і що він, Іван, знає правду і прикриває Мазура, а вона, Таня, в курсі про їх походеньки. Про які ще походеньки?

 Іван провів сьогодні весь день на ділянці. Ліна захворіла, а Мазур не брав слухавки, коли він йому дзвонив, але в офісі сказали, що Павло на місці. Встрявати в розбірки з Танею Іван не мав жодного бажання, тож останні сімнадцять її дзвінків він просто проігнорував.

   Але дзвонити йому опівночі це вже перебір!

- Алло, - грубо прогарчав він у трубку, - Таню, ти адекватна людина? На годинник дивишся?

- Пашка розбився, - прошепотіла вона.

У трубці щось тріщало, вило, шаруділо. Іван сів, потім схопився з ліжка.

- Як розбився? Де? - запитав він перелякано, - Він живий?

- Я не знаю, - ридаючи, промовила Таня, - Його відвезли в операційну майже годину тому. Мені нічого не кажуть. Від машини нічого не залишилося... Ти приїдеш? Ми у лікарні швидкої допомоги. Тут тато підняв усіх на ноги.

- Звісно, я зараз приїду, - Іван уже одягався на ходу. Руки тремтіли, і він не міг потрапити в рукави теніски, а потім ще і джинси насилу застебнув.

«Тільки б живий був. Тільки би живий. Травми і переломи заживуть, тіло зцілиться, все можна виправити, окрім смерті…» - думав Іван, заскакуючи в автівку.

…Іван побачив Таню біля операційного блоку одразу, як тільки вийшов із ліфта. Вона нерухомо сиділа в кутку і дивилася не мигаючи в стіну навпроти.

- Ну? Що? – запитав Іван, коли зупинився біля неї.

Всередині все тремтіло від страху, що почує зараз таке, після чого уже немає більше надії.

- Операція вже пройшла. Лікар виходив, сказав, що Павло у комі. Стан важкий. Якщо до ранку доживе... - промовила вона тихо й відчужено.

Іван приголомшено сів біля неї. Як же так? За що так? Пашка, Пашка ...

- Що сталося? Як все це сталося? – спитав він.

- Ми посварилися за кілька хвилин до аварії. Він був п'яний дуже, вдома не ночував і не розмовляв зі мною цілий день. За що так зі мною? Не розумію... Що ж тепер, Іване? Як же бути тепер?

- Якби я знав, Таню, - прошепотів він і закрив обличчя долонями.

- Я маю зателефонувати Владу у Лондон, - промовила Таня, - І тата знайти. Він десь тут був...

Іван промовчав. Влад Мазур був дуже здібним студентом, навчався на програміста та збирався залишитися в Англії працювати. Павло дуже пишався своїм єдиним сином. Здається, йому вже 19 виповнилося в цьому році.

Що ж буде, якщо Пашка не вибереться? Останнім часом Мазур був нервовим, поводився істерично. А він, Іван, так і не встиг поговорити з другом, з’ясувати причини такої поведінки. Він гадки не мав, що у Павла проблеми, а що вони були це - факт.

І Ліні треба зателефонувати. Чи розумно вночі їй телефонувати? Адже він нічого не знає, які насправді у них із Павлом стосунки! А тут – Таня, а там – Олексій.

Вирішивши зателефонувати Ліні вранці, Іван підвівся.

- Я з лікарем поговорю, - сказав він Тані.

  Лікаря, який оперував Павла, Іван застав у ординаторській.

- Доброї ночі, - привітався Іван, - Я з приводу Мазура Павла.

- А ви хто? - запитав лікар, піднявши голову від паперів.

- Я його друг.

– Я вже все сказав його родичам. Ми зробили все можливе. Ушкодження серйозні. Перерахувати вам які саме?

- Складіть мені список того, що йому потрібно для лікування, - промовив Іван.

- Список я вам, звичайно, складу, але все-таки... почекаємо до ранку? До того ж, усім необхідним його вже забезпечили... родичі.

 - Ясно, - Іван повернувся, щоб вийти, - Я вранці заїду.

- Зачекайте. Ось тут ще... Медсестра принесла речі вашого друга. Ось пакет. Віддасте дружині, - лікар простягнув Івану пакет.

   Взявши його, Іван вийшов. Він бачив, як в іншому кінці коридору Таня розмовляла телефоном, і вирішив поки не заважати їй. Іван заглянув у пакет: телефон, портмоне, ключі, блокнот якийсь, якийсь папірець у плямах крові. Папірцем виявилася фотографія. З фотографії на Івана дивилася усміхнена Ліна: яскраві щасливі очі, білосніжна посмішка, поруч Маруся. Він відчув, як боляче тріпнулося серце, дихати стало важко, і до очей підступили сльози. Іван насилу їх утримав. Як же так вийшло, що він не помітив, що Павло закоханий у Ліну? Чому Пашка не сказав йому, адже вони завжди ділилися один з одним і радощами, і журбою? А кохати чужу дружину, будучи одруженим, це радість чи журба? Іван засунув фотографію собі в кишеню і подався до Тані.

- Влад вилітає вранці, - повідомила Таня, - Аби тільки встиг...

- Таню, давай не будемо Павла ховати передчасно, - сказав Іван холодно, - Треба вірити, що він вибереться.

- Він у комі! У нього череп проламаний у двох місцях та розрив печінки! І лікар мені сказав, що він не жилець, а ти кажеш мені, що я маю вірити?! - закричала Таня в істериці, - У що вірити? Я все своє життя вірю, тільки це нікому не потрібно! А він мене терпіти не міг! Так, Іване, я про це дуже добре знаю! Він мене не помічав, і спати зі мною не хотів. За що? Що не так зі мною? Він же мені всім зобов'язаний! Без мене він би ким був?!

- Заспокойся, - тихо мовив, щоб вгамувати її істерику.

- Заспокоїтись? Як? Він мене ніколи не кохав. Ти ж знав це, Єгоров! І про ту, яка в нього є, теж знав?

- Ти говориш якісь дурниці. Досить. Все буде добре! – Іван поклав долоні на плечі Тані і злегка струсив її, - Ходімо. Потрібно випити. Потім повернемось сюди. Сенсу сидіти під реанімацією немає.

- Тато тут все владнав, за все домовився, кому треба заплатив, - сказала Таня крізь сльози, - Мені треба з ним поговорити. Ти не бачив тата?

Іван заперечливо похитав головою. «Тата» він не бачив, і бачити не хотів. Він Мазурового тестя терпіти не міг, як і сам Мазур. Просто понти Іван ненавидів, а сімейство Тані - суцільні понти.