ІІ

                                                          Розділ 2

  Весь наступний тиждень Єгоров провів як білка у колесі. Мотався по різним інстанціям, щоб залагодити питання з ділянкою, мітингувальниками, пожежниками, санстанцією. Список був безкінечним, нерви на межі. Строки будівництва посунулися, договір з німцями повис на волосині. В цій метушні Іван зовсім забув за випадок з колесом на дорозі, за свої підозри щодо зниклого телефону. Мазур поводився, як завжди, і Іван перестав думати, що той міг узяти його телефон. Та й навіщо йому це треба? Що, якщо телефон справді просто впав, а потім на нього впала папка, і він просто не помітив його вранці? Тим більше, проблеми зараз накопилися зовсім іншого характеру і саме вони повинні були вирішуватись в першу чергу.

 Дівчина одужувала дуже повільно. Її одужанню перешкоджала пневмонія: додалася висока температура.  Євдокія Федорівна постійно перебувала в кімнаті для гостей, доки жар не спав. У лихоманці дівчина марила, і весь час кликала якогось Діму. В інтернеті Іван не знайшов про неї жодної інформації. Він обнишпорив всі сайти, зниклих людей було багато, але нікого схожого на неї, Іван не виявив.

…На зустріч із Сайменковим Іван поїхав десь о сьомій вечора разом із Мазуром. Зустріч Сайменков призначив у ресторані «Чикаго». Як виявилось із досьє, яке приніс Мазур, саме Саймон був власником «Чикаго». До того, як очолити «Білд-буд» Олег Сайменков вів досить бурхливе та скандальне життя. Як Іван і припускав: колишній бандит, який почав маскуватися під успішного бізнесмена. За законами жанру різке відбілювання репутації могло означати лише одне: велике бажання всунути пику у політику.

   Іван не був особисто знайомий із Саймоном, хоча крутилися вони, як виявилося, в одних колах. Що цікаво, вони навіть не перетнулися ніде жодного разу. Цей Сайменков ніби матеріалізувався з невідомості. Адже Іван навіть з деякими бандитами був знайомий.

   З Саймоном вони були одного віку. З досьє Іван знав, що Сайменков одружений і має сина, а ще в нього вілла в передмісті столиці, шикарна квартира в центрі, власний автопарк, нічний клуб «Чикаго», будівельний холдинг «Білд-буд».

- Ну, і навіщо йому наша ділянка? - запитав Іван у Мазура, гортаючи папку з досьє, - Не розумію.

- Ти думаєш, йому потрібна наша ділянка? -  відповів Мазур.

- Думаю, що якраз спортивного комплексу йому й не вистачає у його біографії, - відповів Іван з іронією.

- А що він може нам запропонувати? Викупити у нас ділянку разом із будівництвом? Ти б продав?

- Дивлячись, скільки запропонує. Ділянка проблемна, – посміхнувся Іван. Він жартував, але Павло жарт не зрозумів.

- Ти серйозно? – нахмурився Мазур.

- Паш, ти мене знаєш. Це моя ділянка, і німці – мої клієнти. А цього колишнього рейдера я пошлю, куди подалі.

- Я вже подумав, що ти реально хочеш віддати йому землю, - сказав Мазур з полегшенням.

- А що це за історія з «Білд-будом»? – спитав Іван.

– Холдинг належав раніше Шурбіну Сергію Степановичу.

- Шурбін? Шурбіна я знаю. Мене з ним колись Колесник познайомив, – сказав Іван.

Мазур запитливо глянув на Івана.

- Колесник – бабусин покійний чоловік, мій так званий дід, ти забув? – пояснив Іван з нетерпінням. Павло продовжив:

- Так, ось, Шурбін - тесть Саймона. Після смерті Шурбіна «Білд-буд» дістався його дочці Анні.

- Шурбін помер? Коли? Я не знав.

– Він в автокатастрофі загинув майже рік тому.

- В автокатастрофі? – спитав Іван насторожено. Останнім часом слово автокатастрофа наводило на нього жах.

– Нещасний випадок, – пояснив Мазур.

- Та гаразд, - усміхнувся Іван з іронією, - Людина з нізвідки одружується з дочкою відомого бізнесмена, а після раптової загибелі останнього, прибирає до рук весь його прибутковий холдинг.

- Фактично холдинг належить Анні Шурбіній, але навряд чи вона керує ним. Кажуть, вона роги Саймонові наставила і втекла з коханцем. Живе зараз у Штатах десь, - мовив Мазур.

- Якась темна і підозріла історія. Просто для Саймона все аж надто вдало склалося. Ні дружини, ні тестя, лише холдинг. Одне зрозуміти не можу, що йому від нас треба? – спитав Іван.

   У «Чикаго» метрдотель провів їх одразу у vip-зал. Сайменков підвівся з-за столу і вийшов назустріч. Компанію йому становив ще один чоловік.

- Доброго вечора, - привітався Сайменков, потиснув долоні Єгорова і Мазура, - Прошу.

Усі розсілися за столом.

- Ну що? Будемо знайомі, Іване Андрійовичу? – люб'язно спитав він. Він був високого зросту, міцної статури, з темним коротким волоссям. Очі, блакитні й холодні, свердлили Івана наскрізь, хоча сам він посміхався.

- Дивно, що ми не знайомі досі, Олеже Андрійовичу, - сказав Іван, давши зрозуміти співрозмовнику, що теж знає про нього більше, ніж має бути для першого знайомства.

- Сподіваюся, співпрацюватимемо, - відповів Саймон, - Хочу представити вам свого компаньйона: Арімов Максим Петрович - мій юрист.

- Дуже приємно. А це Мазур Павло Сергійович.

- Ми знайомі, - посміхнувся Сайменков, а Павло нервово зайорзав у кріслі. - Для початку, може, повечеряємо? Віскі, коньяк, бренді?

  Вечір був дивним. Іван ніяк не міг втямити, навіщо вони взагалі зустрічаються? Що мають обговорювати, якщо він, Іван, вирішив, що жодних спільних справ у них із Сайманом не буде? Навіщо Сайменков притяг сюди свого юриста, більше схожого на головоріза? Чому Паша не сказав, що знайомий з ними?

    Весь вечір Іван чекав на якісь конкретні пропозиції або хоча б претензії, але не дочекався. Сайменков постійно говорив про співпрацю, натякав на якісь спільні справи в майбутньому. Нарешті до Івана згодом почало доходити, що Саймон запросив його, щоб розглянути, як кажуть, тіло ближче. Тілом зараз був він – Іван Єгоров.

    Невже полізе рейдерським захопленням на «Будмайстер»? Мало холдингу? Як Іван зрозумів, холдинг процвітає. Юрист Сайменкова теж підозріло вивчав поглядом Івана. Справжній головоріз.