ГЛАВА 5 «НЕ ВІР. Тут не можна кричати»

Слова пролунали в кімнаті, як вирок на смерть і на якусь мить повисла тягуча тиша, яку ніхто не наважився порушити. Олена не могла повірити в те, що її чоловік мертвий — кілька хвилин назад було все гаразд. Її несамовитий крик почувся на всю лікарню — справжній крик людини вбитої горем. За хвилину її лице покрилося сльозами та порожнечею, вона ледь не впала на коліна від цієї новини. Костя, в свою чергу, був не менш переляканий цією новиною, але він намагався мислити: лікар виглядав якось не так. Його обличчя мало наляканий вираз, дихання збите, руки тремтять, а по лобі тече крапля холодного поту. Тут щось не так! Але що саме — цього він довести не міг.
— Прийміть мої щирі співчуття. — відказав лікар, виходячи з палати, де залишилася жінка, що втратила свій сенс життя разом із її сином, який також знаходився в повному шоці.
    Кілька хвилин Олена так і стояла на колінах біля ліжка та плакала, але врешті-решт підняла свій порожній погляд на сина і поставила свою долоню йому на коліно. Хлопчина відразу відреагував на цей жест, але замість того щоб відштовхнути її — він пригорнув її голову ближче до себе, ніби в обійми. Мама ще гірше заплакала і почала схлипувати синові в коліна.
***
   Мати більш-менш заспокоїлася і зараз сиділа на кріслі біля ліжка свого сина, її руки ще тремтіли, але вона вже не плакала — не було чим. Її погляд був повернутий до вікна, здавалося, що вона шукає там хоча би якийсь спокій після цих подій: аварія, а тепер смерть найближчої людини в її житті. Вона його дуже кохала. Він був для неї всім — єдиною опорою в морі життя, яке щойно почало штормити. У коридорі почувся чіткий стукіт кроків, а потім двері відчинилися — увійшов головний лікар з акуратно укладеним волоссям на бік, у довгому білому халаті, а на шиї виблискував дивний медальйон, що нагадував покручений, наче обпалений, символ. Не той, що повідомив про смерть чоловіка, а інший — який керував іншими. Жінка відразу піднялася з крісла і підійшла ближче до нього.
— Ви Олена, так? 
— Так..Це я.
— У нас сталися невеликі проблеми. З вашим чоловіком все гаразд, він не помер. Лікар переплутав. Я приношу свої щирі вибачення.
— Що ви сказали? — очі Олени заіскрилися небезпечним вогнем і вона ледь не накинулася на чоловіка, — я тут ледве з глузду не з'їхала після тієї новини, а ви просто НАПЛУТАЛИ? Ви.. знущаєтеся з нас?
    Та не встиг лікар нічого сказати, як жінка вдарила йому ляпаса так, що шкіра на щоці відразу почервоніла. Він взяв її за зап'ястя.
— Що ви собі дозволяєте?
— Ні. Це ВИ що собі дозволяєте? Сказати жінці про смерть її чоловіка, а потім прийти та вибачитися? Мені ваше вибачення до дупи!
— Перестаньте! Інакше і покличу охорону.
   Олена намагалася вибратися з-під його хватки, але вона була залізною і вона не могла не то, що відштовхнути його, а навіть рухати рукою.
— ОХОРОНА! Швидко до палати №4, тут потрібно відвезти жінку геть. Вона заважає лікувальному процесу
— Я ще помщуся вам, відлюдник. Пустіть мене! Я сама піду геть.
   Лікар відпустив її зап'ястя і вона вийшла з палати, сильно штовхнувши дверми. Він повернувся до Кості та підійшов ближче.
— Як ви, пацієнт? Вам потрібно більше відпочивати і не стресувати. Гаразд?
— Я зрозумів.. — сказав Костя.
   Хлопчик зміг сфокусувати свій погляд і побачив дивну річ на халаті лікаря — якась чорна пляма, що була занадто сильно схожа на той силует через якого вони з батьком і опинилися тут. У його очах був страх, серце, яке щойно билося, як шалене — пропустило удар, а руки мимоволі стиснули простирадло ліжка. Це змусило опустити голову та якомога скоріше заплющити очі.
— Гей, все гаразд?
— Так..А що з моїм батьком?
   Лікар зупинився на половині шляху до дверей, тепер було гарно видно його сильну та високу спину. Світло з ліхтарика, що знаходився на стелі, освітлював його лице. Кілька хвилин він мовчав, а потім відповів голос, який звучав ніби з-під води:
— Він стабільний. Це все, що тобі потрібно знати, а інше — справа лікарів.  Не намагайся дізнатися більше, ніж дозволено. Деякі речі в цій лікарні краще залишити в тіні. Зрозумів?
  Хлопчик кивнув та повернувся до вікна, а лікар покинув його палату, залишивши хлопчика на самоті.
***