ГЛАВА 4 «Кінець, якого не повинно бути»

Мати розмовляла з медсестрою про те, як швидко одужає Костя. А сам хлопчик дивився у вікно: як проїжджають швидкі різнокольорові плями, лише коли зміг сфокусувати погляд зрозумів, що це автомобілі. Вітер повільно гойдає гілки дерев, що знаходилися навкруги, а на дитячому майданчику грають діти. Поруч на лавичках біля нього сидять батьки та бабусі. Небо вкрилося синьою ковдрою без хмаринки.  Дивлячись на цю всю картину, спогади поверталися і від цього всередині ставало так порожньо і жахливо. Кожен рух віддавався пульсованим болем по всьому тілу від якого хотілося кричати на повний голос. У кімнаті висів не просто запах медикаментів, а запах хлорки який в'їдався не тільки в одяг, але й в очі. Він не чув, що говорила медсестра його матері, але бачив міміку: медсестра говорила спокійно і це було помітно по її лицю, а ось мама постійно змінювала вираз свого обличчя: спочатку втомлений вираз жінки, що пережила таку велику трагедію, а потім радісний (коли вони дізналася, що з її чоловіком та сином Костянтином все гаразд).
     Через кілька хвилин Олена повернулася до сина. Від неї відчувався запах парфумів, а також домашньої випічки.Матрас просів під вагою жінки, а її м'яка долоня доторкнулася руки Кості. Від цього жесту в грудях почалося розливатися тепло, якого він був позбавлений під час аварії в лісі. Це заспокоювало і через це  йому захотілося якомога сильніше пригорнутися до материної груди.
— Я так злякалася, коли мені зателефонували про аварію. — мати простягнула руки ближче до сина і ніби прочитала його думки — пригорнула його до себе ближче, — Потрібно було тебе слухати. Вибач, синку.
— Все гаразд. З татом все гаразд? — питання повисло в кімнаті, — Мамо?
— Має кілька пошкодженнь і невеликий струс мозку, але зовсім скоро він одужає так само, як і ти. — Вона збрехала, але Костя не помітив цього. Жінка опустила голову у волосся сина та тихенько схлипнула, — Лікарі роблять все можливе щоб ви скоро повернулися додому.
   Костя довірився матері та заплющив очі, занурюючись у материнське тепло, уперше за довгий проміжок часу. Як раптом у кімнаті стало якось холодно і не так, як від відчиненого вікна чи двері, а якось по-іншому. Ніби перед якоюсь страшною силою чи..Новиною? Хлопчик відразу розплющив очі та відхилився від матері, а та не розуміла в чому справа. 
— Костику, все гаразд?
— Мамо, чому стало холодно? Щось у мене погане передчуття.
     Спогади в голові повернулися до тієї події, коли якась темна нечисть розбила їхню машину. Можливо, це вона якось причетна до цього? Можливо, вона зараз знаходиться тут, а ми навіть цього не помічаємо? А якщо зараз знову станеться якась катастрофа і цього разу нам вже ніхто не допоможе? 
    Костя не встиг вигадати ще якісь варіанти подальших подій, як до палати влетів чоловік у довгому білому халаті, з медичними  рукавичками на руках. Його обличчя видавало співчуття і жах водночас, ніби щось трапилося. Він підійшов ближче до ліжка Кості.
— Він...Помер.
***