ГЛАВА 2 «П'ятнадцять кілометрів до Бережниці»

          Ранок зустрів теплим літнім сонечком, що дивилося у вікно кімнати. Прокидатися зовсім не хотілося, але врешті-решт хлопчик розплющив очі та почав підніматися з ліжка. У будинку вже осідав запашний аромат їжі, мабуть, мама спекла пиріжки. Перший маршрут на сьогодні це піти до вбиральні та почистити зуби, що дуже важливо для підлітків. М'ятна прохолода зубної пасти гуляла по всій кімнаті і ніби  колисала, бо так хотілося спати від цього відчуття. 
***
   Увійшовши до кухні, Костя відразу побачив маму, що стояла біля плити та готувала сніданок, а також батька, що сидів за столом, передивляючи газету. На поверхні столу стояли солонка разом із перічницею, а біля них ваза з маминою улюбленою квіткою — хризантемою. Її подарував батько на 8 березня, сказавши: "Ця квітка така ж гарна, як ти, моя королево." — і мама, звісно, розплакалась. Але хлопчик не розумів, через що вона так вчинила: це ж звичайні слова.
— Прокинувся? — кинула гострий погляд мати на сина. Здавалося, що вона все же сердиться за вчорашній спектакль, але навіть у такій ситуації  все одно любить його.
   Костя не відповів, лише майже непомітно кивнув головою та всівся біля батька, чекаючи свій сніданок. Тато дивився в газету і майже зробив у ній дірку своїм суровим поглядом і тихенько лаявся собі під ніс. Хлопчик почув лише "Позорисько!", "Іроди!" і більше нічого. Промайнуло не так багато часу, як мама повернулася до них із тарілками свіжої їжі: для сина — яєчня із акуратно нарізаним огірком та помідорами, а ось для свого чоловіка — бутерброди з сиром та ковбасою. Собі ж — нічого не робила, не голодна була. Просто опустилась на стілець перед сім'єю і почала розмову:
— Костику, снідай скоріше. Потім батько відвезе тебе до бабусі у село. Ти будеш там більше місяця, — спокійно сказала вона.
— НІ! — крикнув хлопчик з повним ротом. — Нізащо! Там нудно! Чому, мамо! Чому? Усі мої друзі їдуть закордон, а я в якесь село? Де тут справедливість!
— Це не обговорюється. — втрутився батько. — Слідкуй за своїм тоном, коли розмовляєш з батьками. Ми не твої друзі.
— Нечесно! — образився хлопець. — Дякую, я не хочу снідати. Апетит втратив. — промовив він і почав підніматися з-за столу. Мати кинула на нього стурбований погляд, а батько навпаки, просто дивився у свою тарілку і тихо снідав. 
***
    Шкіряні сидіння автомобіля, якийсь терпкий запах від ароматизатора, який, звісно ж, подобається лише батькові і вбитий горем хлопчик, що не хоче їхати до своєї бабусі. Він дуже рідко там був і не через те, що 
не любить своїх рідних, а тому що йому незручно там гостювати. Завжди, коли він там — йому тривожно, ніби щось змушує його якомога швидше покидати село. Щось страшне і, можливо, не людина. Та розказувати про це він нікому не хотів, бо всі скажуть: "Це вигадка, твоя фантазія так грає з тобою!" , але це ж не так. Костя вже досить дорослий (цілих 11 років, ви можете собі уявити?) і сам може розуміти де просто фантазія, а де справжня паранормальщина. 
   Машина плавно летіла по дорозі, минаючи гарні краєвиди: дивовижне квіткове поле, берег із неймовірним виглядом на море, а найголовніше — велике чортове колесо, що знаходилося в одному із парків атракціонів, куди хлопець ходив доволі часто: з друзями або з рідними. У салоні була мертва тиша і ніхто не наважився її порушувати. Через це відчуття страху та тривожності лише більше закипіло всередині хлопчика і він ще більше не хотів їхати до бабусі. І ось машина проїхала кілька кілометрів і за вікном побачилась табличка: "Ласкаво просимо до Бережниці!" — а це і є те село, куди він так боявся приїжджати.
— Тату, а нам ще далеко? — тихо запитав син.
— Ще кілометрів п'ятнадцять точно. Можеш поки що поспати, вже майже вечір. 
— Не хочу.
— Ну тоді сиди.
— Ну і буду!
— Не сперечайся зі мною, Костянтин.
— Вибач...
   Голова хлопчика знову повернулася до вікна, бо лише тоді він хоча би на мить міг заспокоїтися та перестати думати про жахливе село, куди він приїде. Машина звернула у бік лісу і атмосфера стала якоюсь страхітливішою, прямо як під час перегляду фільму жахів. Як раптом хлопчина побачив чорний силует у лісі, далеко від машини.