глава 1 «СОЛОДКА БРЕХНЯ»

       У кабінетах школи стало так пусто і тихо, що навіть незвично. На партах вже стояли підручники кожного з класу великими стовпчиками. Хтось плакав, бо закінчує школу і більше не повернеться, а хтось навпаки радів, як-от Костянтин. Він такий незвичайний хлопчина: спритний та сміливий, але як щось вчинить то хоч стій, хоч падай. Сьогодні останній день школи, а саме свято останнього дзвоника. На шкільному подвір'ї, мабуть, уперше так багато людей і всі вони стоять струнко. Церемонія проходить, як і завжди: спочатку ведучі оголошують про свято та вітають випускників, а потім якраз вони і виходять зі школи разом із своїм класними керівниками; потім настає час надавати слово адміністраторам школи, які потім роздають грамоти та дипломи за участь у різних конкурсах та олімпіадах. Для Кості це не мало жодного значення, бо на школу йому було, м'яко кажучи, начхати. Він лише тупцював ногами, думаючи про найскоріше закінчення цього нещасного свята. І ось врешті-решт залунав довгоочікуваний останній дзвоник, класні керівники запрошували своїх учнів до класу, щоб нагадати про правила безпеки на канікулах, ну і звісно ж привітати з ними. 
       Після невеликої виховної години, учнів відпустили додому і Костя, разом із своїми однокласниками, вирішили піти разом до місцевого магазину: щоб купити соку і, звісно, інші смаколики. Дорогою туди друзі реготали майже на всю вулицю, але цього майже не було помітно, чесно кажучи. Навкруги все так красиво, бездоганно, неймовірно: листя вкрили дерева зеленою ковдрою, весняний вітерець дме прямо в обличчя, а маленькі сонячні промінчики надають тепло, хоча й невелике. З усіх боків видно, як йдуть діти: ось ліворуч йде малеча з початкової школи, які трішки сумують закінченню школи, а ось праворуч вже йдуть випускники із батьками, які востаннє бачать цю школу і які стовідсотково будуть за нею сумувати. Компанія школярів увійшла до магазину, де було так затишно і атмосферно, пряний запах кружляв над їхніми головами, а очі розбігалися по всім полицям, що були так акуратно складені, що аж око радіє. Купивши все, що їм потрібно, вони направилися до найближчої лавочки, що знаходилась недалеко від дитячого майданчика. Місця там було не дуже багато, адже майже все зайняли діти, але врешті-решт хлопчики знайшли собі вільне місце і почали розмову про літні канікули і хто як їх проведе. 
— Ось я разом із своїми рідними поїду до Італії! Ми будемо йти до пляжу, гратися піском і плавати в морі. Там буде великий-великий номер в готелю. — наголосився першим Васько — ліпший друг Кості. Вони знайомі ще з дитсадка і відтоді ніколи не сварилися, навпроти захищали один одного.
— Ого, оце клас. — захоплююче сказав ще один знайомий — Макс. Дружать хлопчики не так давно, бо він приїхав зовсім недавно. На початку другого семестру, але щось в ньому було таке, що відразу вразило інших і вони підійшли познайомитися. — А ми із батьками планували зробити велику подорож по всьому світу: Англія, Франція, Іспанія і навіть Канада! Матуся хоче, щоб ми з сестрою ні в чому собі не відмовляли.
     Костя уважно слухав друзів та не перебивав їх, але в голові все ж таки думав: "Італія? Канада? Бути не може. Та вони просто хизуються!" Як раптом, його думки перебив голос хлопців. Одночасно обох.
— А ти, Кос? Ти кудись будеш їхати? Чому ти мовчиш? — здивовано запитали Макс і Васько свого друга. Але той же не міг сказати, що він заздрить їм! Бо яка ж це тоді буде дружба, коли хтось комусь заздрить. Так не можна, бо це позорисько!
     Подумавши собі про всі можливі наслідки при брехні, хлопчина все ж таки наважився вставити свої 5 копійок у цю розмову:
— Та я напевно буду вдома сидіти. Грати в комп'ютер чи в м'яча. Я про це якось і не задумуюсь так сильно. — мовив він тихо. І хоча він намагався не показувати свою напругу — голос так зрадницьки тремтів. "Не задумувався він! Еге ж, брехати лише й можеш" — промайнуло в його думках.

Хлопці кинули швидкий погляд один на одного і кутки їхніх губ піднялися, майже непомітно. Час ніби зупинився через цю тишу, але її пробив голос Кості:
— Ну добре, мені вже потрібно йти. Бувайте, хлопці!
— Бувай, Кос.
***
Дорога додому була довгою та нудною. Хлопчик прокручує той момент в голові і роздумує чи правильно він вчинив? Можливо, не треба було так різко реагувати і йти додому? Але вже нічого вдіяти не може. Лише ця тупа совість буде гризти до кінця його життя. На подвір'ї вже вечоріло: малятка повиходили грати, бо було не так жарко, як вдень; вітер майже зі слабкою силою гойдає гілки дерев, змітаючи з них листя і якось на душі водночас так легко, і так сумно, що Костя не знав, що робити. Пройшовши кілька ділянок з будинками, він врешті-решт дійшов і до своєї оселі, яка зустріла його з теплими обіймами, які нагадували бабусю з дідусем, а також пряним запахом чогось солодкого та свіжоспеченого.  Відчинивши двері, його зустріла мама — Олена — з коротким волоссям русявого кольору, а її очі як два кристалі, такого світлого блакитного кольору. На щічках та на носі було майже помітне ластовиння. Батьки відразу розуміють, коли щось стається. І цей раз також у цей рахунок. Костя був якийсь втомлений, а вся його міміка показувала "Щось трапилося, але я не скажу що!" Мама підняла його лице, взявши за підборіддя і тримала міцно, так що повернути голову стало неможливо.
— Костику, що трапилося? Ти якийсь сьогодні ні риба, ні м'ясо. Невже ж посварилися з хлопцями? Через що цього разу? 
— Ем..Та все нормально, мамо. Не хвилюйся. — тремтячим голосом відповів він, шукаючи спосіб відвернути голову чи хоча би погляд. 
     Кілька хвилин панувала мертва тиша, повітря стало занадто важким у цій кімнаті, через що було важко дихати. Мати й син так і залишилась стояти один біля одного, та врешті-решт почувся жіночий голос:
— Нормально? Та я бачу як нормально! Йди звідси. Геть з очей моїх. Бачити тебе не хочу. — на останніх словах голос зірвався на крик, Костя навіть злякався, але перечити мамі коли вона зла буквально означає "смерть" тому він просто пішов до своєї кімнати, не замислюючись на цьому занадто довго. 
       Кімната зустріла знайомим теплом, яке хлопчина гарно запам'ятав. Кожен раз, як була сварка з батьком чи матір'ю — кімната ставала головним сховищем від них. Вона була облаштована під хлопця, він сам допомагав оформлювати її, щоб у майбутньому було комфортно. Терпкий запах чоловічих парфумів, на стінах багато постерів з різними артистами та футболістами (як і призначено хлопцям), а в кутку кімнати був рай. Там знаходився комп'ютерний столик, звісно ж із самим комп'ютером. Костя доволі часто проводив тут час, не лише за розвагами. Він відмінник у школі і через це ПК став новим місцем, де можна знайти всю потрібну тобі інформацію про все, що тобі подобається. Переодягнувшись у домашній одяг та повечерявши, хлопчина вирішив піти спати, щоб набратися більше сил. Завтрашній день для нього важливий. Авжеж! Перший день літа, як це може бути не важливо? У обіймах ковдри з подушкою, приємного запаху кімнати — повіки самі собою опустилися вниз і хлопчина провалився в темний світ снів.