***

- Я знайшов її! – гукнув Солл, взявся піднімати палицю Елен і не зміг. Посмикав декілька разів, здивуванням умиваючись, та палиця не далася. – Я не можу її підняти.

Поряд Елен з’явилася, легко підняла палицю, змірявши хлопця глузливим поглядом.

- Її ніхто не може, крім мене, підняти.

- Чому? – випередив друга Яред.

Підійшов з наміром взяти палицю, проте наткнувся на спротив.

- Тому що вона, як меч Талка, зроблена лише для мене.

- Хто її зробив?

- Тато.

- Що це за деревина? – Яред прискіпливо розглядав візерунки на палиці, водив пальцями їхнім мереживом.

- Гранітове дерево. Росте лише в лісах на півдні.

- Вчора ти нею землю стрясла. Вона чарівна?

- Ні, сила йшла через мене до неї. – Елен відповідала чесно, поглядом стривоженим розбурхувала. Після нічної пригоди вони чорнотою світили, непроглядною, дивним відблиском, який занепокоєння наганяв. Яред не картав себе за вчинене. Інакше бути не могло. Тільки так він зумів зробити її своєю і душею, і тілом, довівши перевагу сили та духу.

- Їдьмо. – скомандував.

Зміряв поглядом галявину, вслану трупами служителів. Їх ніхто не забрав. І Яред сумнівався, що хтось забере та гідно поховає.

Вони сіли на підготовлених коней. Де провели ніч Солл та Фолк не питав, як і те, що вони бачили. Його це просто не обходило. Заїкнуться про події минулої ночі, зароблять по пиці. Навіть Сарду відступив, визнаючи його силу та владу над Елен, іншим не дозволить втручатися тим паче. Фолк взагалі не дивився в їхній бік, наче вони одразу прокаженими стали. Проте, Яреда його бзики зачіпали найменше. Постійно прокручував в голові слова Елен, що віднині він їй належить. Аж подих захоплює, як згадає. Він давно їй належить, без останку, але визнала очевидне лише цієї ночі.

В одному з поселень поповнили запаси провізії, де й заразом смачно поїли у принадної вдови, що пускала пустотливих бісиків чоловікам. Яред щедро їй заплатив, на пропозицію заночувати відмовився. Пустоголова вертихвістка, поруч трійко дітей крутиться, а вона втіх шукає.

Ніч провели в подібному, на сіновалі. Солл та Фолк без зайвої тяганини знайшли далекий куток, щоб не заважати йому та Елен..

Яред хутко розстелив ковдру на запашному сіні, скинув чоботи та сорочку, спостерігаючи за дівчиною, яка знімала верхню плаху.

- Палантин зніми. – попросив наполегливо.

Хотів бачити красу, невідомо ким даровану. Елен зам’ялася, оглянулася довкола, ніби незвіданої небезпеки звідкись чекала.

- Тут лише ми. - заспокоїв її.

Підірвався з місця, дбайливо надокучливу шмату розматав, насолоду даруючи очам. Запустив руку у водоспад неземної краси, притулився носом та вустами, вбираючи смак та запах. І більшої насолоди не треба. Можна вічність отак стояти. Він залежний від неї, одержимість на межі божевілля. Перехопив її за спину і повалив на ковдру. Цілував похапцем вуста жадані, очі, волосся, руками безсоромно під сорочку ліз.

- Яред. – поривисто шепотіла Елен. – Нас можуть побачити.

- І що? Нехай заздрять. – спустився у виріз сорочки, зубами на смак шкіру куштував. Твариною себе почував, яка нарешті бажану здобич вполювала.

- Прошу тебе.

Яред припіднявся. Нові нотки в голосі Елен привернули увагу. Прохання з благанням переплелися, в погляді чорнота зникла, зеленим маревом змінилася, його втягувала повністю, без залишку. Він зупинився, пригорнув лагідно, уловивши поглядом Сарду. Той не відводив темних очиць. Злиться звірюка люта, що не поруч лежить. Тепер це місце належить йому, Яреду. Він виборов право притискати її до грудей, милуватися та оберігати.

- Яред. – тихо погукала Елен. – Що далі?

Що далі? Сам би хотів знати.

- А чого хочеш ти?

- Нам не дадуть спокою. Мої бажання приземлені, але як бути з Мечем та словами Лісу, що ти народився правити.

- А ще він сказав, що скарбом повинен володіти не тільки я. Він про тебе говорив?

Елен затихла на хвилю, а потім тривожно прошепотіла:

- Напевно. Але я не розумію чого від мене хочуть.

- І не треба. Ми будем просто жити. Відвеземо Меч Кредові і поїдемо до Каффи. Там легко загубитися. Про нас всі забудуть.

Елен стиха засміялася його вдаваній безтурботності. Коли тільки мрійником став?

- Креду Меч нічого не дасть. Він не може ним володіти, тому не відпустить тебе.

- Я не буду питати його дозволу, якщо заартачиться – на моєму боці армія і меч Талка. Кред хоч здурів трохи, але не на стільки, щоб цього не розуміти. – впевнено відповідав Яред, швидше, щоб її заспокоїти, та дарма. Елен бачила кожен паросток його душі, вона зростила там любов, хіба обдурить сам себе.

- Поряд зі мною ти не матимеш спокою.

- Я не матиму його без тебе.

Він віддано заглядав у вічі і бачив там себе. Купався в її обіймах, пригортав сильніше, щоб захистити від світу. Йому знадобиться вся сила духу, бо цінність не лише для нього, але як відкрити її світу, якщо навіть добродушний Солл здурів, коли угледів таємницю, за бурою шматою сховану.

***

Їх зустрічав Батько-Ліс стривоженими поглядами своїх доньок, які збиралися передати прохання. Цього разу до них вийшли інші силуети. Також три, але враження такого, як першого разу вже не справили. Звикаєш, чи що? Фолк переповнився захватом, що угледів легенду.