***

Яред широко очі відкрив, сіру стелю мить свердлив, поки осягнення не накрило відчуттям тривоги. Сіпнувся, зачувши незвичну важкість в руці. Металевий блиск очі сліпив, неприйняттям мозок рвав. Порепане руків’я міцно стискав, а дійсність осягнути не вдавалося. Пустив спантеличений погляд далі, поки скручені силуети Солла та Фолка не засік. Вони спали на брудній підлозі, нічим не засланій. А Елен де? Крутнув голову в інший бік. Дівчина стіну підпирала, сидячи поруч нього. Очі закриті, наче спить, але Яред відчував, що це не так. Вона з ним була. Як їй це вдалося навіть думати не хотів. Отямиться, весь дух з неї витрясе і Сарду нічого не вдіє.

-  Елен. – погукав тихо, руку на обличчя поклав, відчуттями впиваючись.

Вона не озивалася, не реагувала, наче й не жива. Яред злякано на колінах підповз, легенько за шию посіпав. Груди нестерпним страхом скувало. Якщо через нього себе вбила, то він наступний дух Богам віддасть.

- Що-о -о? – ледве протягнула вона, скривилася, очі привідкрила.

Яред полегшено видихнув. Хвиля розпачу згасла, змінившись лютим відчаєм. Сам її приб’є колись, в глибокій старості десь.

- Досить люттю топити. – кволо хникнула вона. – Йти треба.

Встати силувалась, але виходило погано.

- Ти мусиш відпочити. – суворо заперечив Яред, за плечі її притримуючи.

- Ти не розумієш. – роздратовано глипала темним поглядом. – Ти меч взяв. Служителі це помітять і не випустять нас. Вбивати будуть.

- Я чесно Меч здобув. – не розумів Яред. – Талк сам його віддав.

- На них це не подіє. Без культу Меча, ця вбогість нічого не варта. – вона обвела рукою межі кімнати.

- Що таке? – почувся насторожений сонний голос Солла.

- Нічого. – стривожився Яред. – Хутко буди Фолка. Ми йдемо.

- Ніч на дворі. – по-дитячому буркнув Солл.

Яред люто рикнув на друга, той різко підірвався, Фолка розштовхав. Він вчепив Елен по-під руки, звів на тремтячі ноги та приставив до стіни. Хай вони тільки виберуться, ох влаштує їй прочуханку. Не слухає, не кориться, своє знає, цінність безтолкова. Як тепер через Арнари йти, якщо вона ледь на ногах стоїть.

Яред її на руки вхопив, зауваживши, що вона й не думає опиратися. Незвично. Відчуття дивні тілом пурхали, ніби його хтось нелюдською силою наповнив.

- Виходимо! – рубонув Соллу з Фолком, які на порозі вклякли.

- Меч забери. – прошепотіла Елен, шию теплим подихом зігріла, кров швидше жилами пустила. Ох, та його зараз розірве через надлишок почуттів.

- Солл, Меч візьми.

- Він не зможе. – видихнула Елен. – Постав мене. Меч візьми.

- Та бодай його, йдемо. – Яред і не думав її з рук спускати, може такої нагоди вже не видасться.

Елен різко його за шию вхопила, на себе примусила подивитися.

- Візьми сказала. – вимогливо цідила крізь зуби.

Яред не зміг опиратися, здався. Він давно їй здався, тільки вона цього приймати не хоче.  

Опустив її на ноги, притримуючи однією рукою, а іншою ненависний меч підняв. Ношу свою бережно назад взяв, Меча їй на коліна поклав, квапливо покидаючи сірі стіни.

На вулиці світанок займався. Нічого собі, то він майже цілу ніч снами блудив. Вони хутко минули подвір’я, зупиняючись біля виходу, щоб зброю забрати.

- Постав мене. – вимагала Елен і завовтузилася в його руках.

- Ти ледь дихаєш, яке постав. – зло шипів Яред.

- Став кажу! – шипіла йому у відповідь.

Зціпив зуби, але вимогу виконав. Вона миттю за палицю свою вхопилася та вирівнялася враз, немов силу з неї черпала. А й справді, вона постійно з нею. З рук її не випускає.  

- Ходімо. – вона, похитуючись, на вихід посунула.

Яред чіпким поглядом оглянув все довкола, в запалій тиші погрозу, яка зачаїлася, відчував. Погляди змазані ловив, що розплати чекали за завдану кривду. На Меча глянув, думкою задався - а чи кинути його тут, щоб переслідувачів себе позбавити? Проте, не встиг, гнівний голос Елен до тями повернув.

- Тільки спробуй його кинути, мене більше не побачиш.

Яред з нею порівнявся, в очі заглядав, щоб зрозуміти нащо їй клятий Меч.

- Він кров’ю просякнутий. Що він мені дасть?

- А ти кров мудрістю змий. Талк тобі його без бою віддав, бо зрозумів, що ти смерть сіяти не будеш. – наполягала вона. – Мудрий правитель не кров’ю шлях торує, а власним прикладом. Меч – запорука успіху, якщо ти будеш розсудливий.

Він не став суперечити. Її слова правильним змістом наповнені, і він їх обмізкує, коли звідси виберуться.

Вони поспіхом рушили. Елен з кожним кроком впевненіше ступала під невсипущим наглядом Яреда. За рухами її стежив, боявся, що не зловить, коли падатиме.

Сірий непривітний світанок плавно пустив теплий день поміж моторошні скелі Арнара. Вони як ніколи віяли зловісним духом. Задушливе відчуття небезпеки не відпускало Яреда, змушувало волосся на загривку ворушитися. Ближче обіду, вони дозволили собі короткий перепочинок. Фолк і Солл розгублено кліпали очима, не зовсім розуміючи, що відбувається і чому вони поспіхом тікають. Пояснювати часу не було. Над ними німа небезпека висіла, нутро первісним жахом скручувала.