Х

Скелі Арнара вражали величчю та неприступністю, а Фолкове захоплення Елен можна було торкатися руками. Яредові хотілося б навіяти собі, що подібний стан речей його анітрохи не зачіпає, проте не виходило. Навмисно душив безглузді пориви відкрутити нестримному базікалу голову, щоб скоротити шлях в храм Талка. Спочатку, він не йняв віри у балачки Фолка, тому притримав його біля себе тільки заради правди, яка обов’язково вилізла б на зовні. І вона вилізла. Фолк до безтями закоханий в Елен. Яред навіть розгубився, коли це усвідомив. Ще й Солл хмизу в багаття його ревнощів підкидав, постійно длубав, що це з вини Яреда, вони волочать нестримного базіку за собою.

Елен довелося зробити вибір, і зараз вона стояла поруч нього. Разом з ним задирала голову до верху, вбираючи поглядом міць скель, що височіли над ними, наче невблаганна пащека чудовиська. Подбали про воду, провізію, і з легкої ноги Фолка зробили перший крок у невідомість. Вона страшила, котилася тілом краплями холодного поту.

Спочатку вони йшли поміж двох скель, які затискали їхні вбогі тіла своєю масивністю. Сонце майже не пробивалося, лиш зрідка, поодинокі промені, радували веселим блиском, вселяючи надію в завмерлі серця.

На диво, балаканина Фолка теж затихла. Він зосереджено вів їх уперед, попереджав про небезпечні ділянки, коротко повідомляв, куди веде наступний зворот.

Невдовзі тунель між скелями змінився на обрив, через який був споруджений місток із мотузок та дерев’яних дощечок. Вони підійшли до краю, звідки війнуло крижаним холодом. Навіть страшно подумати, щоб подивитися до низу.

Солл боязко ступив до краю, витягнув шию, як гусак, щоб зазирнути в ущелину, але сміливості бракнуло і різко смикнувся назад. Яред його розумів, тому зазирати не пробував. Подумки налаштовував себе до переходу через місток. Сподівався, що ця непевна конструкція їх витримає.

- Переходити будемо по одному. – беззаперечним тоном заявив він. – Перший Фолк.

Той не образився, глузливо фиркнув, впевнено ступаючи на дощечки. Під його вагою, на пронизливому вітрі місток захитало з боку в бік, проте він без вагань подолав дану перешкоду. Помахав їм руками на тому боці, закликаючи не боятися і не дивитися в низ.

Окрилений успіхом Фолка, наступним подався Солл. Відважно чіплявся за мотузки, боязко робив крок за кроком, подолавши перепону без пригод. Яред пишався другом. Розумів скільки тому довелося прикласти зусиль, щоб подолати, переш за все, страх в собі, а вже потім невагомості.

Елен йому лиш злегка посміхнулася, і невагомо, як сама невагомість, перейшла хиткий місток. Яред спостерігав із завмерлим серцем. Воно стукало через раз, бо око боялося пропустити її кроки. На останніх дощечках,  Фолк протягнув їй руки для допомоги, але вона відверто проігнорувала їх. От, блазень непросвітний. Закохану слину на неї пускає, а головного не втямив – навіть її погляд потрібно заслужити, не те що руки простягати.

Яред затамував подих, і на одному видиху перелетів, як на нього, ненадійну конструкцію.

Далі шлях знову пролягав між скелями. Повітря тут було набагато холоднішим, між проходами гуляв пронизливий вітер, що безсовісно кружляв одягом, ніби бавився з непроханими гостями.

- Фолк, а як ти вийшов не цей шлях? Хто тобі його показав? – не витримав гнітючої мовчанки Солл, тим паче, він вже відійшов від шоку, який пережив на містку.

- Служителі. – коротко пояснив їхній поводир, відсвічуючи у тьмяному світлі скель білим чубом. – Свого роду перевірка на міць, силу духу.

- І як ти її пройшов?

- Гідно. Ви в мене не перші. Чимало бажаючих знаходиться випробувати себе.

- А ти самостверджуєшся, коли дивишся на їхні перелякані пики? – втрутився Яред, дихаючи в спину Елен. Прохід між скелями був вузьким, тому вони йшли гуськом, розглядаючи потилиці один одного. Фолк попереду – Яред останній.

- Друже мій, ти бачиш мене наскрізь. – не став заперечувати Фолк.

- Тому над нами вирішив потішитись?

- Ви самі погодилися. – знизав плечима поводир. – Я вас не змушував.

- І прекрасні очі Елен тут зовсім ні до чого? – Яред вирішив розставити все на свої місця. Балачки Фолка ні про що, змінилися раптовим затишшям. Подібні перепади насторожували. Хоча симпатія Фолка явно стосувалася Елен, але мотивація його пропозиції злегка напружувала.

Фолк зупинився різко. Не очікуючи різкої зміни, на нього налетів Солл, спантеличено оглянувши. Елен встигла зупинитися, а от Яред ні. Врізався в тонку спину дівчини на ходу, вхопивши її за плечі, щоб втримати від болючого та ганебного падіння. Вона не здригнулася, не сіпнулася в його руках, що надзвичайно окриляло. Та нахабніти не став. Прибрав руки, посунув тіло, вдивляючись вперед. Схоже, він підібрав правилі слова, щоб викрити істинні мотиви Фолка.

- Я щиро схиляюся перед вродою Елен, але запропонував свою допомогу також від щирого серця. – весь наліт безтурботного веселуна враз покинув насупленого чоловіка, який намагався виправдатися в їхніх очах.

- Тому зустрівся нам на шляху до Канзи цілком випадково. – вкрадливо, із загрозливими нотками в голосі, Яред посунув на зіщуленого Фолка.

Навис над ним непохитною темною стіною, вибиваючи правду лиш поглядом холодних сталевих очей. Розгублений, але не розчавлений натиском Яреда, хлопець швидко підібрався та сміливо глянув, вищому майже на голову, супернику в очі.