***

Новий ранок, новий день, нове місто попереду. Ніч в Ринві минула тихо, без ексцесів, які постійно траплялися з нею раніше. Елен чудово розуміла, що причина цьому чоловіки, які поряд з нею. Навіть не так. Яред, який будь-який намір чи погляд, що посміли вчинити сторонні, душив ще в корінні. Щось нове, незвідане відкривалося в єстві цього чоловіка, розкидалося на кожного, хто посмів хоча б украдки зиркнути на неї. І навколишні визнавали це право. Право належати йому. Він мало говорив, немов щось для себе вирішив. Не лютував. Зі стриманим спокоєм приймав її вказівки, настанови. Немов дав над собою трошки влади, щоб вона потішилася. Десь глибоко в середині єства, ці зміни до тріску зубів її бісили. Поблажливі нотки в його голосі, нагадували власні.

Наступне місто Канза. Вони там заночують і поїдуть в обхід скель Арнара, щоб потрапити в храм Талка. Ходили чутки, що є шлях в скелях, але Елен його не знала, а йти сліпо – необдумана дурість. Вона розповідала все це своїм супутникам, коли дорогою їм зустрівся світлоокий незнайомець, що нібито навмисно штовхнув Солла, коли вони покидали Ринву.

- О, похмурі друзі мої! Яка несподіванка. – Елен майже повірила його радісному здивуванню. Обдурити її нереально, і він наче знав про це, був оманливо щирим та відвертим.

- Справді, несподіванка. – натягнуто буркнув Солл, бо ж Яред та Елен зайняли позицію наглядачів.

- Прямуєте в Канзу? Я також дути. Приємно зустріти знайомих. Разом веселіше.  – без зупину торохкотів незнайомець, відверто роздивляючись їх. Чомусь Елен здалося, що свій погляд він найдовше затримав на ній. – Я Фолк. Вільнодумець.

- Хто такі вільнодумці? – поцікавився Солл.

Фолк весело реготнув.

- Ви не тутешні?

Солл знітився, зрозумівши, що бовкнув дурницю, тому Елен поспішила втрутитися.

- Ми тутешні, але особисто я, вперше зустрічаю вільнодумця, і мало що про вас знаю. Якщо не помиляюся, ви скачете з міста в місто, скрізь гадите, а тоді змиваєтеся. – холодно заговорила вона, слідкуючи за дорогою.

На мить Фолку відібрало мову, але він зібрався швидко, не показавши розгубленості.

- Наша зброя – слово. Правда не завжди приємна, але комусь треба її захищати. – на пафосній ноті захищався Фолк.

- Правда у кожного своя. – процідила Елен, а саму аж тілало від одержимості, що гуляла нутром цього недоробленого оратора. І одержимий він був не ідеями добра та справедливості, а конкретно нею. Елен. Невже вони зустрічалися раніше? Не пам’ятає. А на пам'ять не жалілася ніколи.

- О, шановна, ви така ж несхильна, як три брили льоду, що правлять стародавнім містом Шагдар і забирають у молоді право вибору на власну долю. – обурливо викрикував Фолк, підстібаючи свого коня, щоб порівнятися з нею.

Елен здригнулася лише в середині. Наче батогом по серцю шваркнули. Забороняла собі думати як близько батьки і брат. Боялася піддатися невгамовним поривам, звернути на південь, а там дім – усміхнена мама, мовчазний тато, найкращий в світі брат. На Фолка не глянула, щоб не видати внутрішній ґвалт. Його слова ще раз переконали у власній правоті. Вони не просто так зустрілися знову.

Так званий вільнодумець, а як на Елен – це звичайні нероби, у яких гарно підвішений язик і вони сунуть свою псевдо філософію в чужі городи без запрошення, сподівався доводити власну правоту далі, та його нахабно перебив Яред, вклинюючи свого коня поміж їхні.

- Тоді чому молодь не повстане проти трьох брил льоду, щоб захистити свій вибір? – абсолютно безбарвним тоном поцікавився Яред.

Елен скам’яніла від питання та тону, бо за ними приховувався шквал невдоволення та роздратування. Новий знайомий забагато базікав, не здатний приховати відкритої зацікавленості в Елен, а Яред не стане терпіти конкурентів, навіть таких нездалих.

- Бо не знають як жити інакше. Їм змалку забивають голову безглуздими правилами, щоб виростити безголосе стадо! – дужче розпалювався Фолк, незважаючи на холодно-стриманий погляд Яреда.

- А може стадо все влаштовує? Просто туди забрела погана овечка, яка без зупину бекає, привертає увагу, але стаду байдуже, бо воно сите та захищене.

- О, то ви мій соратник. Їдете забрати мій хліб у Канзу, а я досі не знаю вашого ім’я. -  тепер Фолк безсоромно розглядав Яреда. Явно відчув сильного противника.

- Моє ім’я Яред, і в Канзі ми затримуватися не збираємося, тому за свій хліб будьте спокійні. Він ваш. – поблажливо хмикнув він.

- Тоді вибачте мою цікавість, але куди прямує не менш вправний словоблуд, ніж я? – хитро примружив очі Фолк, а Елен геть не чекала того, що випалить Яред.

- До храму Талка.

Слова різонули по вухах, а голова, наче механізм в руках лялькаря, смикнулася в бік Яреда. Навіщо він це сказав незнайомій людині? Задумав її перевірити. Не довіряє? Невже дала причину для сумніву? Образа, обурення, злість – усе клекотало нутром, але запхнула їх за маску холодної стриманості. Все потім. Послухає, що буде далі.

- Хочете на меч Талка подивитися?

Яред кивнув. Пропікав Елен очицями, але вона не повернулася, не удостоїла поглядом у відповідь. Та нехай вони йому хоч повилазять, патякало пустоголове.

- Підете в обхід скель? – не спинявся Фолк, ніби отримав смаколика, якого давно обіцяла матуся.