***

Вони збиралися в дорогу. Елен виспана, викупана та майже задоволена життя, чіпляла сідло на спину друга. Соллові набагато краще, тому можуть спокійно вирушати. Попереду довгий шлях. Вона планувала зупинятися у великих містах, ігноруючи маленькі поселення, що до них примикають. У місті легше загубитися. Там вони будуть не так помітні. Не те, щоб їм було чого боятися, але зайвої уваги  привертати не хотілося. І в місті легше знайти прихисток. Ночувати на твердій землі не хочеться. Твердо, холодно, незручно. До вечора повинні добратися до Ринви, міста вчених, де знаходяться найкращі навчальні заклади по цей бік Лісу. Міць найсвітліших голів зібрана у цьому місці. Їй дуже подобалася Ринва неоднозначністю, красою великих читацьких залів, завалених фоліантами та книгами, оригінальністю будівель, незвичайністю люду в звичайному одязі.

         Сонце стояло високо. Якщо хочуть до вечора встигнути заночувати в теплому ліжку і з’їсти смачну вечерю - потрібно виїхати вже. Ще раз перевірила збрую на Морду і сіла в сідло.

         З боку пролунав невдоволений вигук Солла, який привернув її увагу.

- Куди ти лізеш?

- Вибач, друже. Не помітив. – відповів веселий чоловічий голос.

Молодий білявий хлопець не зло посміхався Соллові, тримаючи за повід коня. Він прошмигнув поглядом настороженою фігурою Яреда, а потім ненадовго затримався на ній. Елен вловила флюїди тихої радості, нетерплячки та легкого переляку, які так намагався приховати незнайомець.

- Уважнішим будь. – буркнув Солл, застрибнувши на свого коня.

- О, а я вас пам’ятаю. Ви вчора заселилися. Вже їдете? – вів далі своєї хлопець, не звертаючи увагу на їхні суворі мармизи.

А Елен ця бравада взагалі здавалася награною. Він щось хоче. Навмисне штовхнув Солла, щоб привернути їх до себе. Черговий покупець на її друзів? Але вона не сама. Одного погляду на Яреда вистачить, щоб заїкою стати.

- Їдемо. – скерувала холодно.

Чого б не хотів незнайомець, йому це не світить. Їхня маленька групка рвучко зірвалася з місця, почувши навздогін: «Бувайте».

Вони оминали маленькі поселення. Солл повернувся до свого звичайного стану, і майже цілий день намагався надокучати їй безліччю питань, на які відповідала коротко, але змістовно. Елен тішило, що хлопець повернувся до норми. А от його друг був мовчазним, не хлюпав гнівом, бажанням, вічним невдоволенням – просто роздивлявся довкола, немов оцінював чи під силу йому і цей бік Лісу завоювати.

Сонце не пекло голову, проте, ще було тепло. Незабаром Сезон врожаю. В зустрічних поселеннях люди вже готувалися, проводили їх зацікавленим поглядом та поверталися далі до своїх буденних справ. Подібних радощів Елен ніколи не пізнати. Її життя суцільне непорозуміння. Плутанина випадку, призначення та волів Богів. Мабуть, вони й самі заплуталися. Ніколи з нею не говорили, не проявляли своєї присутності, але вона знала, хто зіткав її. Відчувала незриму руку вищості, що вела її життям і не опиралася цим силам, бо знала – вона їхнє дитя, творіння. Вони постійно пильнують, направляють, дбають, захищають.

Ринва замайоріла в промінні західного сонця. Куполи величних наукових шкіл виблискували багатством та ситістю цього міста, незвичайністю.

- Ого! – захопливо вигукнув Солл. – Це Ринва?

Кивнула. Краса міста перехоплювала подих. Вона б там жити залишилася. До речі, варіант! Щоб там не приготувала їй доля та Боги, до Шагдара повернеться обов’язково. Та лише для того, щоб побачити батьків, заспокоїти їх. У ненависному місті, де пройшла її юність, не залишиться. І Вершительки не указ.

Вони встигли заскочити до Ринви перед самим закриттям головної брами. На відміну від Баклі, мур, обнесений навколо Ринви стояв непохитно, без жодної тріщини, а вартові зустріли втомленою посмішкою.

Місто зустріло їх не вечірньою тишею та запахами домашньої вечері, а веселим гулом п’яних і тверезих голосів, музикою, що лунала майже звідусіль та народом, що розгулював містом, сперечався на площах, просто радів прожитому дню. Так відпочивали вчені голови. Топили тяжкі будні непростого буття у потоках музики та вина.

Елен впевнено вела своїх супутників головною вулицею, не поспішаючи. Хотіла дати можливість загорнутися в цю незвичайну атмосферу, і тільки потім звернути в провулок, де галас стихав, музика бриніла лише відголоском пам’яті.