***

Вона відпустила коней. Не оглядалася, бо інакше страх поглине з головою. Морду з Сарду подбають про цих чудових тварин, а на неї чекає Батько. Його ігнорувати не може, дарма, що всі думки про Яреда з Соллом.

Елен зійшла зі стежки, помітивши поміж високих стволів дерев Дару. Сьогодні вона їхній провідник, наглядач і помічник в разі чого. Вранці дівчина з золотими іскрами в очах добряче нажахала непереможного полководця та чутливого Солла. Елен посміхнулася дочці Лісу і стала поряд. Знала, що тут може почувати себе як вдома, тому без остраху розметала остогидлий палантин, полегшено запустила руку у волосся і провела сяючим каскадом. В затінку величного Лісу, її таємниця світилася золотими ниточками, на які умілі руки Богів нанизали крапельки прозорої роси.

Елен помітила, що Дара захопливо розглядає її. Вони давно не бачилися, тому  дочка Лісу відвикла споглядати творіння хитрих Богів. Знала б вона чого вартує Елен тримати в секреті символ своєї інакшості та приналежності вищим силам.

Дара не сміла порушувати тишу між ними, поки не заговорив Батько. Дівчина пильнувала стежку, якою рухалися безталанні сини Батька - Лісу. В руках стискала викривлену, гладенько поліровану палицю, яка символізувала її вищість. Вона старша дочка, і не могла проігнорувати те, кого батько впустив до їхньої домівки, а тим паче мету, яку переслідували ці чоловіки. Елен була впевнена, що дочки точно не розуміють і її мотивів, та відведеній ролі  у цій фантасмагорії під назвою «непередбачуваність долі». Повністю погоджувалася з ними - життя цікавий жарт, і жартівникам напевно дуже весело.

Звуки стихли. Здавалося, що життя в лісі зникло, Елен же розуміла – буде говорити Батько. Шум наростав, дзвенів у вухах, проймав до кісток, скочувався по спині холодним потом, виймав нутро, вивчав сутність.

- Дитино, - грізно шумів батько, - на тобі кров.

«Я мусила» - промовляла подумки. Слова Батькові не потрібні. Він дивиться глибше. З рота часто вилітає брехня, прихований підтекст, підступ, а з Лісом подібне не провернеш.

«Він забрав життя ненароджених» - ковтнула клубок гіркого жалю. Не сайсака шкодувала, і не про вчинок свій – він був правильним, якщо можна виправдати вбивство, але ця потвора забрала б ще невідомо скільки чужих життів. Елен шкодувала вбитих цією потворою, проте й себе не виправдовувала перед Батьком. Його осуд справедливий. Скоєне не зміниш. Наслідки пожинатиме лише вона.

На стежці з’явилися Яред та Солл – розгублені та вибиті із сил. Яред практично волочив друга на  собі. Не полишав, хоча вона наголосила, що цей шлях вони мають подолати самостійно. Примружила очі. Соллові явно дуже зле. Не витримав Батькової науки – суворої, навіть жорстокої. Вона й забула, що говорила з Батьком, а поряд напружена Дара. Розмову Елен з Лісом чули всі дочки. У нього немає таємниць від своїх дітей.

Елен жадібно ловила поглядом Яреда, що миготів поміж дерев та кущів. Він викинув вперед ногу, наче щось відкидав. Впустив Солла і став рвати на собі сорочку, бив себе по голові, натужно намагався вдихнути повітря, рвав пальцями власну плоть, а тоді безсвідомо впав. Елен ледь не зірвалася з місця, щоб допомогти їм, але сильна рука Дари вчасно вхопила за плече, рятуючи життя дорогих їй людей. Батько подібної витівки не пробачив би. Але ж серцю не накажеш. Цей зрадник в грудях, нещадно болів, рвався на допомогу і не слухав розуму.

- Еленафес, -  Батько шумів поблажливо, розливав тепло тілом. – ти зрозуміла, хто він?

Ім’я дане творцями, яке знали тільки вони та мама, бо воно їй наснилося, теж не без допомоги Богів. Прадавньою мовою «світла». Проте, мама прекрасно розуміла, що з таким ім’ям, її, не зовсім звичайній, донці буде не солодко, тому скоротила його до «Елен»

«Так, батьку. Я для нього?»

- Ні, ви для світу. Лише разом ви ціле. Творіння Богів та мій син – поєднають два світи.

«Навіщо?»

- Люди слабкі, жорстокі. Не такими я їх створив. Ви навчите їх миру, любові, повазі до своїх творців.

«А якщо ми не впораємося?»

- Це не можливо.

«Тому що все вирішено»

- Тому що навіть мої брати та сестри не могли передбачити всього. Він задихається без тебе, а ти ладна порушити мої правила, аби бути поряд.

«Я слабка поряд з ним»

- Бо відчуваєш силу в ньому. Меч Талка може його знищити.

«Але й впорається з ним тільки він»

- Багато крові на мечі і на його руках. Їм потрібне очищення.

Елен кивнула. Подякувала Дарі, і поспішала вийти з Лісу. Батько виразився більш, ніж зрозуміло, а спостерігати надалі муку свого ідеального захисника та безвідмовного Солл було вище її сил. Вискочила на галявину залиту сонцем. Поряд дзюрчала річка з кришталево чистою водою, яка брала свій початок в надрах Батькового тіла. Коні пожадливо пощипували соковиту траву, а Сарду з Морду наче невсипущі стражі пильнували все довкола. Їй пощастило з ними. За них вона справді була вдячна Богам. Сарду з’явився, коли їй виповнилося десять. Вона вперше сама пішла до лісу, щоб вполювати свого першого зайця на вечерю, а вполювала маленьке сіре песеня. Без роздумів принесла  додому, бо вже тоді добре розуміла хто вона, і що сірий клубок на руках – подарунок Богів. Життя в Шагдарі ставало стерпнішим, варто було тільки підрісшому Сарду гаркнуть в бік її кривдника. Мама показилася в істериці через нового члена сім’ї, через безпечність доньки, яка без дозволу подалася до лісу, а тато мовчки зробив ошийник, проте на Сарду його вдягти не вдалося.