***

Головорізи мовчали. Задовго. У Елен закралася думка – а чи розуміють вони її?

-Ми і без його золота візьмемо своє, – нарешті відповів один з них.

Елен полегшено зітхнула. Розуміють, але на перший гачок не клюнули.

-Я б на вашому місці вшивалася звідси, якщо життя цього чоловіка для вас нічого не важить, – впевнено вела вона далі. – Не хочете золота, то хоч життя собі врятуєте.

-Ах ти, шльондро! – зло викрикнув головоріз, затрусивши довгою кучерявою бородою. – Ти кому погрожуєш?! Вам не вибратися живими.

   Поки скажений сайсак викрикував свої погрози, Яред почав тихенько задкувати в бік дівчини, не випускаючи ворогів із виду.

- Невже ти думаєш, що могутній полководець усієї армії Небу, безпечно подорожує дорогами царства лиш в компанії друга та хвойди? – впевнено хмикнула Елен. Другий гачок закинула. Від слова «хвойда» скривилася глибоко в собі.

От і перший страх. Він майнув пикою того, що говорив, а тоді покотився хвилею на інших.

- Брехня? – гнівно бзикнув сайсак.

- Що за наївність?! – вставив Яред, ставши поряд Елен. Він також вловив цей страх. – Моя дюжина завжди зі мною. Як вам взагалі вистачило клепки поткнутися в Небу. За вчинені звірства в ущелині та напад на мене і моїх підданих вас чекає смерть. Досі я пробачав вам маленькі забави на кордоні, та тепер…

   Яред красномовно замовк і дозволив сайсакам підключити уяву. Вона принадніше будь-яких слів намалює покарання за вчинене на території ворожого царства. Елен подумки похвалила його. Кмітливий. Зметикував миттєво. Розумні чоловіки трапляються не часто. Зазвичай, вони думають тим, що у них знаходиться між ногами. Він злегка повернувся до неї, зловив поглядом її очі і кивнув. А в тому погляді купа відчуттів – від здивування до вдячності. Її накривало хвилями його потягу: фізичного і духовного.

Потім різко відвернувся, вичікувально споглядаючи їхніх ворогів. Клюнуть чи ні?

Меч в його руках напружено підстрибував, а очі свердлили рівчаки на кожній бородатій мерзоті.

- То де ж твої пси? – підозріло спокійно спитав все той же бородань.

Вуста Яреда розплилися в хижій посмішці. Якщо блефувати, то правдиво.

-  О, то ти бажаєш їх дочекатися. Мало ганяв я вас на кордоні. Тепер легким переляком не відбудетеся. Хочете вбити мене, то давай! Невже ти думаєш, що мою смерть вам пробачать. Повірили цьому божевільному блазню, значить заплатите власним життя за свою тупість, -  Яред підняв вище меча і немов гора посунув на головорізів.

   Першим сіпнувся бородань, що так відважно відповідав їм. В його темних непроглядних очах застиг страх перед невідомим і він почав відступати. Його однодумці боязко переглянулися і вирішили підтримати соратника. Вони зникали у дверях один за одним, тісно закриваючи дерев’яні стулки. Навіть загиблих побратимів залишили без докорів сумління.

- Завжди знав, що вони боягузи, – з запалом виплюнув Яред.

   Сміливо, не боячись, повернувся до дверей спиною, задумливо оглянув зал і вперіщив погляд у Елен. Вона не стала відводити погляд. Знала, що там побачить лиш темний неспокій. Коли переживала сильні емоції, очі темніли. Зараз вони, напевно, ще чорніші, ніж у зниклих бороданів.

- Сарду! – тихо погукала друга і той без зайвих коливань відпустив шию бідолашного Мирта. Хоча вона була невпевнена чи заслуговує він її жалю.

   Митр боязко та кволо заворушився. На шиї лишилися сліди від зубів Сарду, а ліва рука спухла. А де ж німфа і Солл? Елен кліпнула на сходи і помітила під ними метушню двох людей. Вірніше Солла і сестри Митра.

 - Веди її сюди, – суворо наказав Яред, також помітивши їх.

   Солл витягнув дівчину із рятівного сховку. Вона слабко опиралася, а тоді взагалі вирвалася з рук хлопця, кинулася до ніг Яреда і зайшлася в істеричних риданнях.

- Благаю, не вбивай! Це все Митр. Він збожеволів, – благала між хлипанням вона.

   Яред гидливо скривився, немов до рота поклав щось неїстівне. З огидою відштовхнув дівчину, яка з виском приземлилася біля брата. Елен насупилася. Щоб не зробив Митр, дівча невинне в цьому.

   Зневага, яка іскрилася в очах Яреда, не давала йому підставу так чинити з нею. Відкинув, ніби та непотріб під ногами пана.

   Митр піднявся, кволо сів і обійняв сестру, яка тихо хлипала. Обурення ковзало сильним тілом, але заподіяти він нічого не міг. Яред навис над ними страшною грозою, обіцяючи усі кари небесні.

   Елен не збиралася вступати ще й в це лайно, а тому мовчки спостерігала, голублячи поміж вух свого вірного Сарду.

- Як ти вийшов на сайсаків? – гаркнув Яред, зовсім не стримуючи себе.

- Самі знайшлися, - прохрипів Митр і взявся за горло. Після смертельного захвату Сарду, йому було складно говорити.

- Відповідай! - Яред скаженів.

   Митр скривився. Розумів, що у невигідному становищі, але й розтікатися калюжею перед ворогом не збирався.

- Їздив у Байсон, до Віто. Випадково наткнувся на них, коли вони маленьке поселення грабували. Ну і не тільки. Вони трохи скажені, нічим не гребують. Хотіли і мене обібрати, та я запропонував їм більш вигідні умови співпраці.

- В ущелині ваша робота?

   Митр кивнув, а в погляді не було жалю через скоєне. І тієї ж миті він отримав сильний удар по пиці. Завалився на сестру, забризкуючи її ошатну сукню червоною кров’ю, що вилетіла з носа й рота чоловіка.