ІV

   Яреда вона полишила з відкритим ротом. Ну, чоловіки! Що за дивні створіння? Побачили усміхнену жінку з голими ногами і пустили слину, а те, що він брудний та смердить, його, схоже, не хвилює. А він таки молодець. Бери мене люба, поки пропоную! Елен посміхнулася своїм блукаючим думкам. Он, Солл сидить, підкидає хмиз до багаття, зняв запітнілі чоботи, скинув запилюжену  туніку без рукавів, оголивши худе підтягнуте тіло, покопирсався в сідельній сумці і нарешті помітив її. Він на мить завмер, не кліпав, а тоді впізнав і насупився. Його темні гострі очі, хоч і намагалися її відлякати, та, насправді, він носив дуже багато добра в середині себе. І як би не супився, доброта все одно лилася тими очима.

- Будемо вечеряти! – Елен жбурнула перед носом Солла рибу і майже затамувала подих, очікуючи його реакції. Мала чудовий настрій, то чому б не пожартувати.

Солл спантеличено глянув на рибу, тоді на неї і впевнено проказав:

- То готуй!

- Я ловила, – серйозно констатувала вона.

- А я не просив, –в тон їй заперечив він.

- Я думала, ви поїхали.

- Та ми через тебе не поїхали, – Солл підскочив на ноги, але виявився нижчим своєї співрозмовниці, тому довелося задерти голову, щоб поглянути її в обличчя. І це неабияк його бісило.

- Он як! – здивовано протягнула Елен, не відпускаючи погляду хлопця, а тоді вирішила до тиснути, – Я не вмію готувати. Чесно.

- То навіщо ловила?

- Їсти хочеться. Я постійно ловлю рибу, але не можу добре зготувати. Вона в мене виходить, або недосмаженою, або пересмаженою. Все! – і підкріпила свої слова понизуванням плечей.

   Солл повагався лише мить, видно, що хотів ще щось заперечити, а тоді здався. Підхопив рибу, вміло витягнув ножа, що тримався біля поясу, знайшов підходящий камінь та й заходився чистити. Мовчки, посопуючи, точними вправними рухами. Те, що ним уміло маніпулюють, він зрозумів, коли чистив третю рибину.

  Елен не стала набридати йому словами. А що слова? Так, вони можуть втішити, можуть вбити,та стрясати ними цей неочікувано цікавий вечір вона не хотіла. Натомість розвісила мокрий одяг на гілках дерева, підкинула ще хмизу у багаття, поглядаючи в бік лісу. Сарду довго не було. Знову бавиться з Духами лісу. Іноді він нагадував їй малу бешкетну дитину.

- Вода потрібна, рибу помити! – обізвався Солл.

Елен відкріпила великий бурдюк від свого сідла. Той був на половину повним. Цього мало вистачити, щоб помити рибу. За мить риба була мита та шкварчала на вогні.

В сутінках почулися виважені кроки Яреда, а потім Елен вловила його поглядом. Смаглява шкіра грала випуклими м’язами в останніх променях сонця, оскільки хазяїн цього багатства ніс в руках мокру туніку і короткі чоботи. Так, гарно складений, м’язи рук і грудей чудово розвинені, значить тренується часто, та й воює, напевно, також часто. Елен перевела погляд на рибу, забагато честі цьому герою. Голих чоловіків за свій вік  бачила купу: під час тренувальних боїв; на озері, коли ті навмисно виставлялися голяка перед дівчатами, щоб їх оцінили, не кажучи вже про батька і брата. І якщо чесно, то риба на вогні цікавила її більше. Надто вже хотілося їсти.

- Може вона вже готова? – спитала вона, не відводячи погляду від янтарної шкіри риби, що здулася пухирцями.

- Ще рано, – спокійно заперечив Солл.

- Ти впевнений?

- Так. Не одну посмажив.

- В походах готував? – поцікавилася Елен, краєм ока зауваживши, що Яред розвісив туніку поряд з її одягом і витягнув з сумки іншу.

- Як ти здогадалася? – вигукнув здивований Солл.

- Бо вміє слухати, - резонно вставив Яред.

 - Точно! -  Солл стукнув себе дерев’яним прутиком по голові, згадуючи слова друга, коли вони збиралися ховати тих нещасних.

Яред підсів до багаття, випростуючи ноги.

- То сьогодні на вечерю риба?

   Елел та Солл синхронно кивнули, а тоді посміхнулися один одному. Щось дуже часто у них і слова, і рухи збігалися.

- А що буде їсти твоя звірюка? – іронічно хмикнув Яред, – Я його не маю чим годувати.

   Елен різко підвела очі. Якось і голод раптово минув. Цей чоловік посміхався нахабно, вичікувально блукаючи по ній поглядом. Він чекав реакції. Вона що, тепер має взяти рибу і викинути її назад в річку. Що з ним? Невже він думає, що так стане кращим, якщо завдасть їй прикрощів.

   Поки вони стріляли один в одного очима, а Солл затамував подих, очікуючи невідомо чого, до ніг Елен впала мертва тушка кроля і чималої птиці.

- Ну от, моя звірюка голодна не буде, – весело промовила вона, оглянувши задоволену мармизу Сарду. - А якщо хтось із вас обскубе йому цю пташку, то він поділиться з вами кролем.

   Тут вже в дивоглядки гралися Яред з Соллом: перший не хотів втратити своєї гідності перед цією дивачкою, дарма, що свіже м'ясо йому світить скуштувати не скоро, а другий вже чистив і смажив рибу, тому скубти пір’я не мав наміру. До того ж, найматися кухарем в цій авантюрі, на яку сам підписався, не збирався. Та з іншого боку топтати черствий окраєць хліба, пропихаючи в горло смердючим козиним сиром, також не мав бажання, тому здоровий глузд та уява, яка намалювала запашне м’ясце на вогні, змусили Солла зречено кивнути та взятися до справи.