***

   Гнів душив його, прагнув вирватися на волю, а вона, ця дивна дівчина, просто розвернулася і пішла. Гнів – його життя. Без нього він не вижив би. Навіть Кред не ризикував займати його в гніві, солдати боялися дихати, коли він лютував, челядь тікала врізнобіч,  лякаючись лише лютого погляду , а ця… просто пішла. Яред метав блискавиці, хрустіли кістки на пальцях, затиснуті в кулаки, а вона вважала за непотрібне удостоїти його відповідями та увагою. Спершу він хотів її гукнути, але вражене его цього не дозволило. Потім хотів плюнути на цю божевільну та їхати далі, але лишити жінку саму десь посеред царства Небу, здавалося страшенно ницим приниженням його чоловічої гідності, хай навіть ця жінка дуже сильна, ще й водить за собою здоровенного собацюру. Тому, єдино можливим рішенням було залишитися, хоча Солл відкрито висловився проти. В лісі йому здавалося безпечніше. До того ж, він он виднівся. Яред прислухався до думки друга, та зараз, чомусь не міг покинути цю жінку. В її словах про напад була крихта доречності, та й сонце майже сіло.

   Вони з  Соллом почали облаштовувати нічліг, подбали про коней та розпалили вогонь. Вечеря мала бути скромною: хліб, сир, копчене м'ясо та фляшка вина, без якого Яред дуже давно не міг засинати. Він помітив, що їхня нова знайома всі свої речі та чудового коня залишила без нагляду. Першим поривом було обнишпорити їх, щоб знайти хоч якісь відповіді на свої питання, але за мить стало соромно за себе і за ці пориви. А якби вони її пограбували, майнула думка. Якась вона занадто безпечна. І куди вона, власне, пішла?  Яред підірвався з місця, де сидів і знов засмикався з боку в бік, навколо дерева, вглядався в небокрай, а її наче корова язиком злизала.

- Тільки не кажи, що ти хвилюєшся через цю пришелепувату? – озвучив Солл свої спостереження.

   Погляд Яреда у відповідь був більш ніж грізним:

- Я думаю, там є якась річка чи ставок, бо вона надовго зникла. Помитися хочеться.

- То перевір.

   Яред ніби того й чекав. Ноги зірвалися з місця, а через десяток кроків зупинилися. З високої трави, в мареві жовтогарячого сонця, вигулькнула жіноча постать. Коротка полотняна сорочка обвивала стан дівчини, в руках риба, мокрий одяг та довга палиця, з якою вона зникла. Коли її хода стала чутною, Яред помітив, що на голові у неї немає нічого. Лише чорне мокре волосся, що змією звивалося через плече дівчини до стегон. Рухи легкі та виважені, на мить йому здалося, що вона лине в повітрі, а не йде, як усі смертні. Яред не визнавав потім цього, але подих йому захопило. Почуття ніжності, спокою і теплоти наскочили одночасно. Вона підійшла зовсім близько, принесла запах свіжості і чистоти, не тільки тілесної. На її вустах грала таємнича посмішка, а в очах стрибали іскорки. О, ці очі. Нарешті він їх розгледів під серпанком чорних вій, але визначити їхній колір знов не міг. Вони були наповнені пахучими сутінками, в яких загубилося західне сонце, виблискуючи вечірньою росою. Яред злякався власних думок. Так захопитися жінкою – та ніколи! Що за поетична дурня поселилася в голові.

- Іди цією стежкою, там тече невелика річка, приведеш себе до ладу, - не зупиняючись, промовила вона.

   А Яред стояв, як стовп. Ніби то справжнє чудо, що з її рота можуть вилітати слова. І вона не виглядає здивованою, що вони лишилися.

- Я і так в порядку, – промукав він, плямкаючи сухими губами.

- Я б так не сказала,  – вона зупинилася і обернулася, а на вустах ця всерозуміюча посмішка. – Тобі не завадило б добряче помитися. Запах не з найкращих.

   Елен зморщила свого чудового прямого носика і попрямувала далі. Яред ледь не задихнувся від обурення. Так як вона … Та хто вона взагалі … Він дивився на її спину і всі слова, щоб поставити цю божевільну на місце, так і залишилися при ньому. Спілкуватися з жінками він не вмів, та йому й не потрібно було. Жінки робили все за нього: говорили чудові компліменти, вихваляючи його міць, обдавали лагідними поглядами, звабливо посміхалися і застрибували до нього в ліжко. Все!!! Від нього  вимагалося задовольнити їхні бажання, і то лише тілесні. Якщо котрась з них вирішувала крутити ним у власних цілях, то дуже швидко вилітала з ліжка, а на наступну ніч знаходилась інша.

   Він крутнувся на місці, не знаючи куди діти свою лють, і піддавшись пориву понюхав свої пахви. Так – смерділо. Він воїн, чоловік, а не розбещена панянка. Його шлях усіяний потом і кров’ю, так пахнуть справжні чоловіки. Але помитися не завадить. Тим паче вода близько.