| вона|
Пара яка рухалися в сторону дівчини про щось мило спілкувалася ... Вони були счасливі.
Дівчина підбігла до них...
-Вибачте не підкажете де я знаходжусь ?
Але пара пройшовши повз неї тільки лагідно їй посміхнулась... І зробивши крок опинилися за невидимою стіною.
Кріс стояла в розпачі, адже вона не знала що їй робити далі. Аж раптом вона почула знайомий їй голос і в той самий момент якась невидима сила виштовхала її назад у лікарняну палату...
Відкривши очі вона побачила свою найліпшу подругу яка спілкувалася з лікарем. Побачивши що Кріс отямилась Кері посміхнулася.
-Ти нас дуже налякала.- нахиляючись та обнімаючи подругу промовила вона.
-Вибач...- посміхаючись промовила Кріс.
-Малого покликати ? Він дуже хотів тебе побачити.
-Так, звичайно я дуже сильно за ним скучила.
-Добре, зараз покличу...
Кері пішла за сином зачинивши білі двері...
| він |
Дорогою до лікарні він думав як вибачитися і взагалі подивитися дівчині в обличчя...
Залишивши машину на стоянці, чоловік взявши квіти та смаколики покрокував до входу...
Аж раптом повз нього пробіг той самий хлопчик з магазину... Зупинився десь кроків зо п'ять і повернувся обличчям до розгубленого чоловіка.
-А у вас також тут хтось лежить ? -промовив темноволосий хлоп'я.
І не дочекавшись відповіді почав розказувати...
-У мене тут тітка лежить. Це я для неї ляльку купити хотів. Бо коли я хворію вона завжди щось приносила і в мене з'являвся настрій...
Малий щось розповідав далі але чоловік відволікся тому що у їхню сторону йшла молода дівчина тому він й припустив що це мати. І не помилився...
Як би ж то він знав хто вони насправді.
-Добрий день. Вибачте мого синочка за те що він до вас причепився... - їй справді було ніяково, але малий її перебив...
-Мамо це він купив ляльку...
Чоловік подивився на неї ...
-Я Макс.
-Кері. Дуже приємно...-вона дивилася на нього з подивом. -Скільки я вина за іграшку і все інше ?
-Не треба нічого. Хай ваша сестра поправляється...
Кері уважно подивилася на чоловіка...
-Дякую.-відповіла вона.- А хто у вас тут ? Родичі ?
Макс трохи почав нервувати.
-Ні. Я вчора привіз дівчину яка потрапила мені під колеса... Ось прийшов дізнатися як вона...
Кері не повірила своїм вухам... Але всеж відповіла:
-Вона нормально. Тільки отямилася...
Вони стояли і дивилися один на одного, аж поки малий не потягнув Кері до палати подруги...
#2099 в Містика/Жахи
#11490 в Любовні романи
смерть як самопожертва, привид дівчини, кохання спогади роздуми вічність
Відредаговано: 18.04.2020