Біль ...

"Раніше я мало думала про смерть, але померти             заради коханої людини не найгірша з них..." 
                                            |Він| 
В кімнаті темно, але крізь вікно пробивається місячне сяйво, промінь якого осяює постать чоловіка біля нього. Неможливо зрозуміти чому він там стоїть.  В нього довге, біле волосся яке при світлі місяця виблискує сріблом. Очі закриті долонями, а широкі плечі здригаються в німому риданні. Невідомо скільки б він там ще стояв якби в нього не задзвонив телефон. 

 - Так ? - відповів він - Ні я впорядку не треба приїжджати. Так завтра о 9:00 на цвинтарі. Бувай... 

Вимкнувши телефон чоловік підійшов до міні бару, діставши звідти пляшку віскі та наливши собі майже повний стакан випив його до дна. 
Стіни квартири давили на нього. Він взяв піджак зі спинки стільця діставши звідти ключі від машини пішов геть звідти. 
Сівши в машину він поклав голову на руки які лежали на кермі. А через декілька хвилин рвонув з місця… Йому було байдуже на все.  

                                             |Вона|

- Алло. Привіт, а ти де? Ти ж обіцяла мене забрати з вокзалу -  як ти забула про мій приїзд ну добре не хвилюйся я доберусь на таксі чекай скоро буду. 
Сівши на лаву біля вокзалу дівчина думала що робити. Таксі вже не було тому вона вирішила піти на зупинку. Вдягнувши рюкзак та навушники пішла. По дорозі їй не зустрілося жодної машини. Дівчина була в розпачі адже в надворі було вже не літо. Руки в неї тремтіли чи то від холоду чи то від страху. Подивившись на годинник дівчина ахнула була вже третя година ночі.

Ліхтарі світили не дуже яскраво листя під ногами шелестіло. В цьому році осінь була дуже холодна.

Раптом дівчина побачила зупинку по той бік дороги. Так як машин не було вона йшла не спіша дивилась в телефон...

Далі все трапилось дуже швидко. 

Жовті фари.  Вона почула свій крик. Глухий удар. 

останній що вона пам'ятає це як до неї підбіг чоловік в якого були дивовижні сірі очі...

Далі була тільки темрява...