ЕПІЛОГ.

ЕПІЛОГ: 

Через кілька років 

Море шуміло так само, як і того травневого дня. 

Тепле сонце ковзало по воді золотими відблисками, а легкий вітер гойдав лавандові кущі біля тераси ресторану, який став для них особливим місцем назавжди. 

Настя стояла босоніж на піску. 

Впевнено. 

Міцно. 

Без жодного натяку на той шлях, який колись здався їй неможливим. 

— Ма-а-мо! — пролунав дзвінкий дитячий голос. 

Вона обернулася й усміхнулася. 

До неї біг маленький хлопчик із світлим волоссям і ямочками на щоках. За ним — ще менша дівчинка, яка вперто намагалася не відставати. 

— Повільніше! — гукнув Павло, сміючись, але не втручаючись. 

Настя нахилилася й підхопила донечку на руки, а син міцно обійняв її за ноги. 

— Ми будували замок! — захлинаючись від емоцій, пояснював він. — І тато сказав, що він майже такий гарний, як ваш весільний день! 

Настя підняла погляд на Павла. 

Він стояв трохи далі — змужнілий, спокійний, із тією ж ніжністю в очах. 

Їхні погляди зустрілися. 

І в ту мить у них обох промайнули спогади. 

Про лікарняну палату.
Про перші кроки.
Про лавандову арку біля моря.
Про гарячі травневі ночі.
Про дві смужки на тесті.
Про перший крик немовляти. 

Життя не завжди було легким. Були безсонні ночі, втома, хвилювання, сльози. 

Але було головне. 

Вони. 

Разом. 

— Знаєш, — тихо сказав Павло, підійшовши ближче й обійнявши її за талію, — я інколи думаю, що той найстрашніший період у нашому житті навчив нас найважливішому. 

— Чому? — усміхнулася вона. 

— Цінувати кожен крок. 

Вона глянула вниз — на свої ноги, які тепер упевнено стояли на теплому піску. 

Колись вона боялася, що не зможе ходити. 

А тепер бігала за дітьми. 

Сміялася. 

Жила. 

— Я тоді обіцяла, що підійду до тебе сама, — тихо сказала вона. 

— І ти підійшла. 

— А ти обіцяв бути поруч. 

— І буду. Завжди. 

Діти вже тягнули їх назад до піщаного замку. 

— Тату, швидше! — вигукнув син. — Ми будуємо майбутнє! 

Павло засміявся. 

— Чуєш? Це про нас. 

Настя притулилася до нього плечем. 

Море шуміло. Сонце світило. Діти сміялися. 

І в цьому шумі, у цьому світлі, у цьому сміхові було все — їхній шлях, їхня любов, їхня сила. 

Історія, яка почалася з боротьби. 

І продовжилася щастям. 

Кінець? 

Ні. 

Просто новий розділ їхнього життя.

І вони тепер назавжди поруч, більше не по той бік екрану.

                                                               ❤️КІНЕЦЬ.❤️