ГЛАВА 69.

ГЛАВА 69. Дві смужки 


Минув місяць після весілля. 

На дворі вже був червень — теплий, сонячний, із запахом розквітлих лип і морського повітря. Їхня квартира наповнилася новим ритмом — спільні сніданки, вечірні прогулянки, сміх, іноді ліниві ранки без будильника. 

Настя любила це слово — сім’я. 

Воно тепер стосувалося їх. 

Вона ходила впевнено, без кульгання. Іноді навіть забувала, що колись заново вчилася робити перші кроки. Життя стало легким. Спокійним. Щасливим. 

Аж поки одного ранку вона не прокинулася з дивним відчуттям. 

Спочатку — легка нудота. Потім — дивна втома, якої не пояснити. І затримка. 

Вона довго сиділа на краю ліжка, дивлячись у вікно. 

Серце почало битися швидше. 

Ні… або так? 

В аптеці вона почувалася підлітком. Нервово стиснула коробочку з тестом і швидко повернулася додому, нічого не сказавши Павлові. 

У ванній руки тремтіли. 

Кілька хвилин очікування здавалися вічністю. 

І ось. 

Дві смужки. 

Яскраві. 

Без сумнівів. 

Настя повільно сіла на край ванни, притиснувши тест до грудей. 

— Це правда?.. — прошепотіла вона. 

У грудях одночасно розквітло щось неймовірно тепле — і з’явився страх. 

Минув лише місяць після весілля.
Минуло не так багато часу після операції.
Чи готове моє тіло?.. 

Двері тихо рипнули. 

— Настю? Все добре? — голос Павла був стурбований. 

Вона вийшла до нього, мовчки простягнувши тест. 

Він спочатку не зрозумів. Потім його очі розширилися. 

— Це…? 

Вона кивнула. 

Кілька секунд він просто дивився на неї. А потім — на його обличчі повільно з’явилася усмішка. 

Така щира, що в Насті защеміло серце. 

— Ти серйозно? — тихо перепитав він. 

— Схоже на те… 

Він зробив крок до неї. 

— Я буду татом? 

У її очах блиснули сльози. 

— Так. 

Павло підхопив її на руки, закрутив, засміявся, а потім різко зупинився. 

— Обережно! — перелякано сказав він, опускаючи її. — Тобі ж не можна різких рухів! 

І ось тут страх повернувся. 

— Павле… — тихо сказала вона. — А якщо рано? Якщо після операції ще мало часу? Я тільки-но повністю відновилася… 

Він одразу став серйозним. 

Обійняв її, притиснув до себе. 

— Ми підемо до лікаря. Перевіримо все. Якщо треба — будемо обережнішими. Але, Настю… — він взяв її обличчя в долоні. — Ти сильна. Твоє тіло сильне. Воно вже довело це. 

Вона ковтнула сльози. 

— Я просто боюся… 

— Я теж, — чесно зізнався він. — Але це хороший страх. Бо нам є що втрачати. 

Вони сиділи на кухні, тримаючись за руки, а на столі лежав той маленький тест, що змінив усе. 

За вікном світило червневе сонце. 

— Уявляєш, що скажуть Орест і Остап? — раптом усміхнулася Настя крізь сльози. 

Павло тихо засміявся. 

— Скажуть, що їхні прогнози справдилися. 

Настя поклала руку на живіт. 

Там поки що нічого не відчувалося. 

Але вона вже знала — всередині неї зароджується нове життя. 

Їхнє продовження. 

І разом із радістю з’явилася нова відповідальність. 

Нова глава. 

Тепер вона йшла не просто до майбутнього. 

Вона несла його під серцем.