ГЛАВА 56.

ГЛАВА 56. Таємниця для трьох 

( Від імені Павла) 

Павло запросив Ореста й Остапа до себе під абсолютно серйозним приводом: 

— Є важлива чоловіча розмова. 

Брати, звісно ж, одразу насторожилися. 

— Це щось кримінальне? — уточнив Остап дорогою.
— Якщо так, я за, — додав Орест. 

Павло зустрів їх із максимально зібраним виглядом. На кухні стояли чашки з чаєм, але по ньому було видно — він хвилюється. 

— Так… — почав він, провівши рукою по волоссю. — Я вас покликав не просто так. 

— Ми здогадалися, — кивнув Орест. — Ти виглядаєш як перед іспитом. 

— Гірше, — тихо усміхнувся Павло. — Я хочу освідчитись Насті. 

На кухні запала тиша. 

Остап повільно кліпнув.
Орест поставив чашку. 

— Тобто… по-справжньому? — уточнив він. 

— По-справжньому. На її день народження. 

Брати переглянулися. 

— Ну все, — видихнув Остап. — Я зараз або розплачусь, або почну ставити дуже серйозні братські питання. 

— Ставте, — впевнено сказав Павло. 

— Ти впевнений? — серйозно запитав Орест. — Це не просто романтика. Це відповідальність. 

— Я знаю, — кивнув Павло. — І я хочу бути поруч із нею завжди. Не тільки поки важко. А й коли стане легко. Я хочу пройти з нею весь шлях. 

Остап уважно подивився на нього. 

— Добре. Тоді ми з тобою. 

Павло видихнув, ніби тільки тепер дозволив собі трохи розслабитися. 

— Я хочу зробити це особливо. Щоб вона запам’ятала цей день на все життя. 

— Вона й так запам’ятає, — усміхнувся Орест. — Але ми можемо зробити ще краще. 

Вони пересунулися ближче до столу. 

— Де саме? — запитав Остап. 

— Я думав… або в залі реабілітації, коли вона зробить ще один великий крок. Або ввечері — вдома, з усіма близькими. 

Орест похитав головою. 

— У реабілітації — занадто офіційно. Це її боротьба. Освідчення має бути про любов. 

— А якщо поєднати? — задумливо сказав Остап. — Наприклад, вдень вона зробить кілька самостійних кроків… а ввечері — святкування. І ти стаєш перед нею на коліно. 

— Я жартома питав лікаря, чи можна мені теж пройти «реабілітацію», щоб навчитися красиво ставати на коліно, — нервово засміявся Павло. 

Брати розсміялися. 

— Головне — не впасти, — сказав Орест. 

— Я серйозно, — знову став зосередженим Павло. — Я хочу сказати їй, що пишаюся кожним її кроком. І що хочу, щоб наступні кроки вона робила вже як моя наречена. 

На кілька секунд усі замовкли. 

— Вона скаже «так», — тихо сказав Остап. 

— Сто відсотків, — підтвердив Орест. — Але ми маємо зробити це красиво. 

Вони почали планувати. 

Світло. Свічки. Можливо, гірлянди. Музика — та сама, під яку вони вперше танцювали. Фото з їхньої історії кохання — розвішані по кімнаті. 

— І обов’язково квіти, — додав Остап. — Лаванда. Вона ж її любить. 

Павло усміхнувся. 

— Я вже купив каблучку. 

— Що?! — одночасно вигукнули брати. 

Він дістав маленьку коробочку. 

Всередині — витончена каблучка з невеликим камінцем, ніжним і світлим, як зимовий ранок. 

Орест повільно кивнув. 

— Добре. Тоді слухай план… 

Вони схилилися над столом, обговорюючи деталі: хто відволікатиме Настю, хто підготує кімнату, хто відповідатиме за музику. 

І в той момент це вже була не просто розмова хлопця з братами його дівчини. 

Це була змова любові. 

Змова заради того, щоб на її день народження вона почула найважливіші слова. 

І щоб цей день став ще одним кроком. 

Не тільки до того, щоб вона знову ходила. 

А до того, щоб вони йшли разом — усе життя.