ГЛАВА 43.

Глава 43. Переїзд в нове життя

(Від імені Павла)
Минув рівно тиждень після операції. 

Настя вже впевненіше сиділа, більше усміхалася і навіть жартувала з лікарями. У її очах з’явився той живий блиск, якого мені так бракувало раніше. 

Але настав момент, якого я трохи боявся. 

Мені потрібно було ненадовго повернутися до свого міста. 

— Лише на кілька днів, — обережно сказав я, сидячи біля її ліжка. — Треба владнати деякі справи. 

— Я знаю, — вона кивнула. — Ти ж не можеш усе кинути. 

Якби вона тільки знала. 

Вона не знала, що мою квартиру вже продано.
Що угоду ми закрили буквально за два дні.
Що Орест і Остап спрацювали блискавично. 

Після нашої розмови в коридорі все закрутилося в надшвидкому режимі. 

Орест знайшов перевіреного ріелтора.
Остап поїхав зі мною дивитися варіанти. 

І за три дні ми підписали документи на трикімнатну квартиру. Простору. Світлу. У їхньому місті. Недалеко від будинку, де живе Настя. 

— Тут спальня, — сказав тоді Остап, заходячи в найбільшу кімнату. — А тут можна зробити кабінет. 

— Або дитячу, — хитро додав Орест. 

Я тільки усміхнувся. 

Усе відбувалося так швидко, що я ледве встигав усвідомлювати. Продаж моєї старої квартири, оформлення нової, переведення на роботу. 

З понеділка наступного тижня мене офіційно переводили до нового філіалу офісу від моєї компанії. Тепер моє “робоче місто” — це її місто. 

Залишалося лише забрати речі. 

Три дні — і я зібрав усе життя в коробки.
Книги. Одяг. Техніку. Фото. 

Викликав вантажне таксі.
І мій світ поїхав у новий напрямок. 

Настя ж у цей час нічого не підозрювала. 

Коли я повернувся до лікарні, Орест і Остап уже були там. Вони обмінялися зі мною короткими поглядами — змовницькими. 

— Чого ви так дивитесь? — підозріло запитала Настя, переводячи очі з них на мене. 

— Та нічого, — безневинно відповів Остап. 

— Просто радіємо, що ти вже майже вдома, — додав Орест, але куточки його губ зрадницьки піднялися. 

Настя звузила очі. 

— Ви щось задумали. 

— Ми? — одночасно сказали брати. 

Вона тільки похитала головою. 

З наступного тижня її мали виписати. Попереду — три місяці реабілітації. 

Три місяці боротьби. Вправ. Маленьких перемог. 

І я вже знав — я буду поруч кожного дня. 

Вона ще не здогадувалася, що мені більше не потрібно їхати в інше місто.
Що моя стара квартира — це вже минуле.
Що новий дім чекає на нас зовсім поруч. 

Грандіозний сюрприз був уже майже готовий. 

А вона дивилася на нас із підозрою, трохи розгублено, але щасливо. 

І навіть не уявляла, як сильно скоро зміниться її світ.