Глава 36. День операції
Ранок почався з тривожного очікування. Настя лягала на операційний стіл, а поруч збиралася велика команда лікарів — хірурги, ортопеди, анестезіологи, медсестри. Атмосфера була напружена, але професійна. Павло стояв поза межами операційної, тримаючи руку на серці, намагаючись заспокоїти себе.
— Все буде добре, моя квітко, — прошепотів він сам собі, спостерігаючи за тим, як її відвозять.
Шість годин пролетіли, мов у тумані. Настя перебувала під повним наркозом, а Павло відчував, як кожна хвилина розтягувалася на години. Він не відходив від дверей операційної, відчуваючи кожен крок медперсоналу.
Нарешті лікар вийшов:
— Операція пройшла успішно. Тепер починається найважливіше — реабілітація. Три місяці наполегливої роботи, і у Насті є високий шанс на повне одужання. Ми зробили все що могли але в подальшому все залежить тільки від неї.
Павло ледве стримував сльози радості. Він одразу ж попросив, щоб його допустили до Насті. Коли її привезли у палату, вона тяжко відходила від наркозу, сонні очі лише зрідка відкривалися, але він тримав її за руку, ніжно гладив і говорив тихенько:
— Я тут, квітко. Все буде добре. Ти сильна.
Весь день він залишався поруч, стежив за тим, щоб їй було комфортно, підставляв плед, слідкував, щоб вона пила воду та спала. Він навіть не помічав, як сам засинав на кріслі поруч з ліжком Насті, постійно перевіряючи її стан.
На наступний день до палати прийшов лікар.
— Настю, операція пройшла чудово. Тепер почнеться реабілітація. Перші три місяці будуть вирішальними, — сказав він із посмішкою.
Настя злегка відкрила очі, впізнавши Павла поруч. Він посміхнувся і прошепотів:
— Бачиш, квітко, ми зробили перший крок. Ти сильна, і я буду поруч перший тиждень а далі я обовязково щось придумаю.
Вона ледь посміхнулася у відповідь, і хоча ще відчувалася слабкість, у її серці запалав новий вогник надії. Наступні три місяці реабілітації обіцяли бути непростими, але тепер вона знала одне: вона не одна. І Павло зараз поруч, щоб підтримувати, надихати і кохати її на цьому шляху.