ГЛАВА 29.

Глава 29. А що якщо 

(Від імені Павла) 

Після розмови з батьками в мені щось остаточно стало на місце. 

Не через сварку. Не через їхні слова.
А через те, що я вперше так чітко відчув: я не сумніваюся. 

Я хочу з нею життя. 

Увечері я сидів у своїй квартирі. Тиша. Телефон лежить поруч — ми з Настею вже попрощалися до ранку. Вона заснула, побажавши мені солодких снів. 

А я не міг заснути. 

Я думав. 

Про море.
Про її сміх у кафе.
Про те, як вона червоніла через дитячі фото.
Про те, як плакала тієї ночі перед моїм від’їздом. 

І про те, як вона сказала: “Я з тобою. Попри все.” 

І раптом у голові з’явилася думка, яка вже не вперше приходила… але тепер не відпускала. 

А що, якщо… 

Що, якщо я не просто приїду наступного разу? 

Що, якщо я приїду з кільцем? 

Я навіть сів рівніше. 

Пропозиція. 

Слово велике. Серйозне. Відповідальне. 

Ми разом не так давно. Але відчуття — ніби знаю її роками. Ніби вона завжди була десь поруч, просто я раніше цього не розумів. 

Я уявив це. 

Парк.
Море.
Можливо, той самий вечірній захід сонця. 

Я стаю перед нею. Дістаю маленьку коробочку. Вона спочатку не розуміє. Потім її очі стають великими. 

Серце почало битися швидше навіть від самої фантазії. 

А якщо вона злякається?
А якщо подумає, що рано? 

Я провів рукою по волоссю. 

Це не рішення на емоціях. Це має бути обдумано. 

Я почав рахувати.
Робота.
Фінанси.
Житло.
Її майбутня операція через пів року. 

Я не хочу, щоб вона думала, що це жалість. Або імпульс. Або спроба щось довести моїм батькам. 

Ні. 

Це має бути тому, що я без неї вже не уявляю себе. 

Я відкрив телефон і зайшов у пошук. Подивився на обручки. Просто так. “Цікавлюсь”, як то кажуть. 

Очі розбігалися. 

Я навіть усміхнувся. 

— Ти що, серйозно? — тихо сказав сам до себе. 

Серйозно. 

Але поки що — тільки в думках. 

Я не скажу їй. Ще рано. Нехай це буде моєю таємницею. Моїм планом. 

Я хочу зробити це правильно. Красиво. Так, щоб вона пам’ятала цей момент усе життя. 

Я ліг на диван і подивився в стелю. 

Дивно… Ще місяць тому я просто знайомився з нею. А сьогодні думаю про те, щоб назвати її своєю дружиною. 

Я усміхнувся в темряві. 

— Потерпи, квіточко, — прошепотів я. — Я все зроблю правильно. 

І вперше за останні дні заснув спокійно. 

Бо тепер у мене є мета.