ГЛАВА 15.

Глава 15. Під аркою закоханих 

Частина перша 

(від імені Павла) 

Я приїхав раніше. 

Звісно, приїхав раніше.
Наче міг сидіти в готелі й спокійно чекати. 

Парк зустрів мене тихим осіннім шелестом. Людей небагато. Повітря свіже. Серце — ніби після марафону. 

Арка закоханих стояла попереду — світла, обвита зеленню. Саме тут. 

У руках — розкішний букет ніжно-рожевих троянд. Я довго обирав їх. Хотів, щоб вони були такими ж ніжними, як вона. 

У кишені — коробочка з браслетом. 

Я перевірив телефон. 

Повідомлення від Остапа:
“Виїжджаємо. 10 хвилин.” 

Десять хвилин. 

Мені здається, я прожив ціле життя за ці десять хвилин. 

Я уявляв, як вона виглядатиме.
Як подивиться на мене.
Чи впізнає одразу? 

І раптом — знайомий голос. 

— Та куди ви мене везете? — сміється Настя. — Я ж казала, що хочу в інший бік парку! 

Я завмираю. 

Вони з’являються з-за алеї. 

Остап і Орест ідуть позаду.
А перед ними — вона. 

Світлий светр. Розпущене волосся. Очі, які я бачив сотні разів через екран. 

Але зараз — вони справжні. 

Вона ще не бачить мене. 

— Хлопці, ви дивні сьогодні, — бурчить вона жартома. 

І тоді Орест каже: 

— Настю… здається, це не ми дивні. 

Вона повертає голову. 

І бачить мене. 

Спочатку — нерозуміння.
Потім — шок.
Потім — руки, що повільно прикривають рот. 

— Павле?.. — шепоче вона. 

Я підходжу ближче. 

— Привіт, моя квітко. 

Її очі блищать.
Я ніколи не бачив стільки емоцій в одному погляді. 

— Ти… ти що тут робиш? — голос тремтить. 

— Обіцяв скоротити відстань. 

Я стаю навпроти неї.
Серце калатає так, що, здається, його чують усі. 

— Це… це сюрприз? — вона дивиться на братів. 

— Ми просто служба доставки, — сміється Остап. — Далі сам. 

Я простягаю їй букет. 

— Це тобі. 

Вона торкається троянд, ніби боїться, що вони зникнуть. 

— Вони… справжні. 

— Як і я. 

Її губи тремтять від усмішки. 

Я дістаю коробочку. 

— І ще дещо. 

Відкриваю. Срібний браслет блищить на сонці. 

— Павле… 

— Можна? 

Вона киває. 

Я обережно беру її руку.
Тепла. Жива. Поруч. 

Одягаю браслет. 

— Щоб ти пам’ятала… що тепер я не лише по той бік екрана. 

Вона вже не стримує сліз. 

І тоді я розумію — більше мовчати не можу. 

— Настю. 

Вона дивиться прямо в очі. 

— Я не планував казати це саме сьогодні. Хотів дочекатися правильного моменту. Але… здається, правильний момент — це коли серце не мовчить. 

Я роблю глибокий вдих. 

— Я тебе кохаю. 

Тиша. 

Навіть парк ніби завмер. 

— З першого твого сміху. З першого “ти дивний”. З кожного твого “моя квітко”. Я кохаю тебе. І приїхав не просто так. 

Вона дивиться на мене так, ніби світ перестав існувати. 

Я нахиляюся ближче. 

— Можна?.. 

Вона ледь помітно киває. 

Я торкаюся її обличчя.
І обережно, дуже ніжно цілую. 

Її перший поцілунок. 

І мій — найважливіший. 

Світ розчиняється. 

Частина друга 

(від імені Насті) 

Я не пам’ятаю, як дихала. 

Я їхала в парк, думаючи, що брати просто знову щось вигадали.
А вони — зрадники. 

— Ви знали?.. — прошепотіла я, коли побачила його. 

— Тиждень, — гордо відповів Орест. 

Я дивлюся на Павла. 

Він справжній. Вищий, ніж я уявляла. Очі глибші. Усмішка — ще тепліша. 

І квіти… Боже, які вони красиві. 

А коли він сказав “я тебе кохаю”… 

Я не очікувала. 

Я думала — ще рано. Що ми будемо тягнути цей момент. Що це станеться якось по-іншому. 

Але коли він це сказав — у мене ніби щось стало на місце. 

Його поцілунок був ніжним. Обережним.
І я зрозуміла — це правильно. 

Коли він відсторонився, я ще кілька секунд просто дивилася на нього. 

— Ти… дурний, — прошепотіла я крізь сльози. 

Він напружився. 

— Чому? 

— Бо я теж тебе кохаю. 

Його очі розширилися. 

— Давно. Просто боялася сказати першою. 

Я сміюся й плачу одночасно. 

— І я не вірила, що ти зможеш приїхати. А ти… змовився з моїми братами! 

— Ми серйозна організація, — підморгує Остап. 

Я дивлюся на браслет на руці. 

“Моя квітка”. 

— Тепер ти не втечеш, — шепочу я Павлові. 

— Я й не планував. 

Він бере мою руку. 

І вперше в житті я не думаю про те, що сиджу у візку. 

Я думаю лише про те, що кохана. 

Під аркою закоханих. 

І вперше — по-справжньому щаслива.