ГЛАВА 2.

Глава 2. Реклама, яка змінила все 

Того вечора море було неспокійним. 

Хвилі розбивалися об берег із глухим, важким звуком, ніби сперечалися між собою. Настя сиділа у своєму ліжку біля вікна, закутавшись у м’який плед кольору лавандового заходу. Ерні лежав поперек її ніг і час від часу ліниво махав хвостом. 

У квартирі було тихо. Бабуся з дідусем дивилися телевізор у залі. Мама ще не повернулася з роботи. 

Настя гортала стрічку новин. Одні й ті ж обличчя. Одні й ті ж історії. Пари. Сміх. Подорожі. Фото «ідеального життя». 

Вона зітхнула. 

— Ну, Ерні… І де ж той принц? — пробурмотіла вона. 

Кіт позіхнув. 

І саме в цей момент між фотографіями знайомої блогерки та рекламою нових кросівок вискочив банер. 

«Анонімний чат. Знайомства без фото, без страху, без масок. Просто ти і твої слова.» 

Настя скривилася. 

— Ага. Звісно. І ще без маніяків, без диваків і без ідіотів. 

Вона вже хотіла прокрутити далі. 

Але палець завис. 

Без фото. 

Без масок. 

Без страху. 

Це зачепило. 

У світі, де вона завжди обирала ракурс, завжди думала, що показати, а що ні… можливість просто бути словами здавалася дивно привабливою. 

— Та що я втрачаю? — тихо сказала вона сама собі. 

Натиснула. 

Сайт відкрився майже миттєво. Простий темний фон. Поле для нікнейму. Кнопка «Знайти співрозмовника». 

Серце раптом почало битися швидше. 

Нікнейм. 

Вона задумалась. 

«SeaGirl»? Надто банально.
«PurpleSoul»? Звучить як підлітковий щоденник. 

Вона усміхнулась і написала:
Квітка 

Бо мама завжди казала: «Ти в мене моя квітка». 

Натиснула «Почати». 

Екран на секунду потемнів. 

«Пошук співрозмовника…» 

Її долоні стали теплими. Чомусь стало ніяково, ніби вона робить щось заборонене. 

І раптом: 

«Ви з’єднані з користувачем: NorthWind» 

Настя ковтнула. 

Перше повідомлення з’явилося майже одразу. 

NorthWind:
Якщо ти бот — моргни двічі. 

Настя кліпнула. 

І розсміялася. 

Її пальці швидко застукотіли по екрану. 

Квітка:
Моргнула. Двічі. Тепер твоя черга довести, що ти не робот. 

Кілька секунд тиші. 

Її серце билося так, ніби вона щойно стрибнула з висоти. 

NorthWind:
Я не робот. Я людина. І я сьогодні тричі обпікся кавою, бо задумався. Роботи так не роблять. 

Вона посміхнулася ширше. 

Квітка:
Можливо, ти просто дуже реалістичний робот із невдалим оновленням. 

NorthWind:
Якщо я робот, то дуже красивий. 

Настя закусила губу. 

Квітка:
Самовпевнено. 

NorthWind:
Ні. Просто люблю жартувати.
А ти чого тут, Квітко? 

Вона на секунду завмерла. 

Чого вона тут? 

Самотність?
Цікавість?
Надія? 

Квітка:
Побачила рекламу. Вирішила перевірити, чи справді слова можуть бути цікавішими за фото. 

Довша пауза. 

Вона навіть почала хвилюватися, що він вийшов. 

NorthWind:
Мені подобається ця ідея.
Тоді без фото. Без зайвого.
Розкажи щось про себе, чого не видно на жодній сторінці в соцмережах. 

Її пальці зависли. 

Ніхто ніколи не питав так. 

Вона перевела погляд на вікно. Море темніло. 

Квітка:
Я люблю слухати шум хвиль уночі.
І розмовляю зі своїм котом так, ніби він мене розуміє. 

NorthWind:
Добре.
Якщо твій кіт почне відповідати — я перший у черзі на знайомство з ним. 

Вона тихо засміялася. 

Квітка:
Його звати Ерні. Він уже підозріло дивиться на телефон. 

NorthWind:
Передай Ерні, що я не конкурент. 

Її щоки теплішали. 

Розмова текла легко. Наче вони давно знайомі. 

Вона дізналася, що він живе ближче до гір. Любить світанки. П’є занадто міцну каву. Працює в офісі, але мріє про щось більше. 

Він писав впевнено. Трохи з гумором. Трохи з перчинкою. 

NorthWind:
Скажи чесно, Квітко.
Ти з тих дівчат, які вранці гарні, чи з тих, які небезпечно гарні? 

Вона закотила очі. 

Квітка:
Я з тих, які вранці не розмовляють без кави. 

NorthWind:
Тоді нам по дорозі. 

Години минули непомітно. 

Мама повернулася додому, поцілувала її в чоло, а Настя навіть не помітила, як промайнув час. 

Вперше за довгий період вона не відчувала вечірньої порожнечі. 

Перед тим як лягти спати, з’явилося ще одне повідомлення. 

NorthWind:
Я радий, що реклама сьогодні спрацювала.
Спокійної ночі, Квітко. 

Її серце зробило дивний, новий рух. 

Квітка:
Спокійної ночі… Північний вітре. 

Вона вимкнула екран. 

У темряві кімнати море шуміло тихіше. Ерні муркотів. 

І вперше за довгий час Настя заснула з усмішкою. 

Вона ще не знала, що «NorthWind» — це Павло.
Що за п’ятсот кілометрів від неї хлопець із темним, майже чорним волоссям лежить у своїй квартирі й теж дивиться в стелю з думкою про дівчину на ім’я Квітка. 

Вона просто натиснула на рекламу. 

І цього виявилося достатньо, щоб її життя почало змінюватися.