ГЛАВА 1.

УСІМ ПРИВІТ ВІТАЮ ВАС У МОЇЙ  НОВІЙ КНИЗІ,  НАДІЮСЯ ВАМ СПОДОБАЄТЬСЯ НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ВПОДОБАЙКИ. ЛЮБЛЮ ВАС  

Глава 1. Дівчина біля вікна
( Від імені Насті) 

Море зранку завжди пахло особливо. 

Настя знала це не з прогулянок босоніж по піску і не з довгих пробіжок уздовж берега. Вона знала це з відчиненого вікна своєї кімнати. Легкий солоний вітер проникав у простору чотирикімнатну квартиру на першому поверсі й ніжно ворушив прозору фіранку, що відливала рожево-фіолетовим — її улюбленими кольорами. 

Насті дев’ятнадцять. 

У неї довге волосся кольору золотої пшениці, яке м’якими хвилями спадає аж до пояса. Небесно-блакитні очі — глибокі, спокійні, трохи замріяні. Вона красива. По-справжньому. І вона це знає. Просто рідко дозволяє собі про це думати. 

Більшість часу Настя проводить у своєму ліжку біля вікна або в зручному кріслі колісному на пульті , яке для неї давно стало продовженням тіла. Окрім ніг, її тіло абсолютно здорове. Сильні руки, тонкі пальці, які швидко друкують повідомлення, акуратні нігті з ніжним лавандовим лаком. 

Квартира облаштована так, щоб їй було зручно: без порогів, із широкими проходами, зі спеціально обладнаною ванною кімнатою. Мама подбала про все. 

Мама Софія  найважливіша людина в житті . 

Коли тато помер в жахливій авткатастрофі в якій настя втратила можливість ходити , світ на мить зупинився. Насті тоді було сім . Софія довго горювала, але ніколи не дозволила собі розвалитися остаточно. Вона продовжила жити заради доньки. Працювала на престижній роботі, отримувала хорошу зарплату й ніколи ні в чому Насті не відмовляла. 

— Ти в мене найсильніша, — часто казала мама, цілуючи її в маківку. 

Разом із ними живуть бабуся Людмила та дідусь Кирило. Спокійні, мудрі, теплі. Дідусь завжди тихо бурчить про новини, бабуся готує найсмачніші сирники в місті. Вони допомагають у побуті, але ніколи не ставляться до Насті як до безпорадної. І це вона цінує найбільше. 

Навчалася Настя вдома — онлайн. Іноді приходили вчителі, коли потрібно було складати контрольні. Вона вчилася добре. Дуже добре. Її мрією став ветеринарний факультет. Вона обожнює тварин. Особливо одного конкретного. 

Ерні. 

Великий сіамський кіт із характером зірки та поведінкою клоуна. Він вважає себе господарем квартири й особистим психологом Насті. Щоранку стрибає до неї на ліжко, муркоче й кумедно кусає за пальці. 

— Ерні, ти серйозно? — сміється вона.
Кіт, звісно, не відповідає. Але дивиться так, ніби розуміє все. 

У комоді біля ліжка є особлива шухляда. Скарбниця. Там батончики, шоколад, вафлі, цукерки, газовані напої. Маленькі солодкі радощі для довгих вечорів. Мама робить вигляд, що не знає. Настя робить вигляд, що не з’їдає половину за тиждень. 

Вона інтроверт. 

Із друзів — лише двоюрідні брати-близнюки, Остап і Орест. Їм по двадцять п’ять. Вони шумні, веселі, постійно жартують і називають її «принцесою біля моря». Вони — її захист і її сміх. 

У дворі є ще Стас. Хлопець, який любить кидати дурні жарти про візок, думаючи, що це смішно. Настя давно навчилася не реагувати. Її байдужість — найгірша відповідь для нього. 

У соціальних мережах вона обережна. Фото — лише по груди або портрети. Світ бачить її красиве обличчя, довге волосся, ясні очі. Світ не бачить коліс. 

І світ не знає, скільки в ній сили. 

Увечері, коли сонце повільно тоне в морі, Настя любить дивитися у вікно й мріяти про майбутнє. Про університет. Про власну ветеринарну клініку яку планує колись відкрити . Про життя, яке буде більшим за її кімнату. 

Вона ніколи не мала стосунків. 

Ніколи не тримала хлопця за руку. Ніколи не відчувала, як хтось дивиться на неї так, ніби вона — цілий всесвіт. 

Але десь за п’ятсот кілометрів, ближче до гір, живе людина, яка ще не знає, що його життя скоро зміниться. 

І її — теж. 

А поки що Настя просто дівчина на колесах біля вікна.
З мріями більшими за горизонт.
І серцем, яке готове любити.