1

Не знаю, як назвати те, що виходить. Вважатимемо цю історію листом, який ти ніколи не отримаєш? 

*** 
Вона бігла мокрим асфальтом, намагаючись не втратити рівновагу і не впасти в купу бруду, тоді як темрява розповзалася містом, немов пухлина, вражаючи все нові й нові органи. Здавалося, порятунку від цієї темряви не було, аж поки вдалині не засвітився вуличний ліхтар, наче запрошуючи на сцену нового героя — надію.  
Цього разу вона постала перед нами у вигляді старенької жіночки в білій сукні з грубого мережива і зовсім не за віком ніжно-блакитному капелюшку, облямованому яскраво-жовтими квітами. Така собі старенька бабуся «ангел Господній». Лише один предмет вибивався з її цілісного образу, привертаючи увагу своєю контрастністю — старовинна палиця, що тепер виглядала як прогнилий шматок дерева.  
Вона більше не бігла. Глибокі роздуми змусили її буквально заклякнути на місці, з якого можна було на безпечній відстані спостерігати за таким незвичним для цих місць видовищем — людиною, яка всім своїм виглядом випромінювала добро. Їй знадобилося близько 20 хвилин, щоб відірвати погляд від літньої жінки, що стояла під світлом ліхтаря на протилежному боці вулиці. Нарешті, дівчина відвела погляд і почала з тривогою озиратися навкруги, молячи всіх існуючих богів, щоб поблизу не було нікого. Як вона сама переконалася, на всій вулиці, окрім неї та загадкової старенької, не було жодної душі. Це той випадок, коли така ситуація скоріше змушує радіти, ніж насторожує.  
Зітхнувши з полегшенням, вона вже хотіла була продовжити свій шлях, більше схожий на втечу, як її гукнули. Обернувшись на звук, дівчина побачила як старенька доволі жваво до неї шкутильгає, перетинаючи вулицю у недозволеному місці. Посмішка не зникала з вуст літньої жінки аж доки вона не зупинилася за пів метра від дівчини та раптово не почала розмову:  
- Як вам сьогоднішній вечір? Невже він не прекрасний?  
- Ем. Можливо. — Не знаходячи потрібних слів, вона випалила перше, що спало на думку.  
- Вам не здається, що хмари так щільно нависли над містом, ніби замислили щось недобре? То й диви станеться якесь лихо.
Запала хвилинна тиша. Обидві вдивлялися в чорне небо, де мали б бути яскраві зірки в компанії сріблястого місяця. Шкода, що сьогодні їх місце займали хмари, які зімкнулися, немов погрожуючи. Природа не забарилася і перша крапля дощу вже впала дівчині просто на щоку, сповіщаючи про початок потужної бурі. Бурі від якої неможливо буде сховатися жодній живій істоті! 
Коли дівчина відвела погляд від неба, старенька вже зникла. На протилежному боці вулиці все ще горів вуличний ліхтар, проливаючи своє світло на шматок прогнилого гілля, яке закарбувалося у пам’яті та ще кілька хвилин тому спочивало у вкритій зморшками руці літньої жіночки. Тепер він стояв, спираючись на, здавалося б, єдине джерело світла в усьому місті.  
Перебігши на інший бік вулиці, дівчина зупинилася в нерішучості, простягнувши руки до цієї палиці, яка з перших хвилин привернула її увагу. Цього разу вона вже не здавалася такою старою чи такою, що от-от розвалиться. Перед очима постала досить якісно зроблена палиця, вкрита численними візерунками, дивними символами та фразами на різних мовах. Піддавшись спокусі, дівчина все ж взяла палицю в руки та почала уважно її розглядати, намагаючись не пропустити жодного символу, хай то фраза на невідомій їй мові чи ювелірно вирізаний голуб. Продовжуючи обертати палицю в руках і, ніби, вбираючи історію її існування, погляд зупинився на фразі, яка, здавалося, з'явилася не так давно, але пронизувала палицю по всій її довжині.  
Вуличний ліхтар згас. Навколишній світ занурився в темряву. І тільки одна фраза, здавалось, закарбувалася у самій душі — «У світі занадто багато надій, яким краще згоріти вщент, ніж здійснитися!»