Розділ тридцять восьмий. Фінал.

Розділ тридцять восьмий. Початок нового життя.

Йшла третя година операції.

Тесс сиділа на підлозі в закривавленій білій сукні, упираючись спиною в холодну стіну. Вона нервово потирала тремтячі руки, намагаючись не залишати реальність і не втрачати почуття часу. Але кожна нова хвилина наводила на неї все більше жаху і підштовхувала її здоровий глузд відступити вбік. Адже вона була медиком і чудово розуміла, що чудес у медицині не так багато, і не все залежить від рук хірурга та його майстерності. 

Роздуми про усі можливі варіанти закінчення цієї страшної казки життя зводили її з розуму. Тесс відчайдушно чинила опір безумству і мовчки витирала сльози, які без дозволу та без зупинок омивали її щоки. Амалія простягла їй склянку з водою і дві білі капсули, які якимось чином мали заспокоїти чи підбадьорити. Молода наречена прийняла їх і покірно проковтнула ліки, запиваючи теплою водою з присмаком льодяників.

Раміль (чоловік Амалії) кілька разів питав щось у своєї дружини і кудись йшов, а потім повертався, приносячи з собою ковдри, воду, та все те, що могло хоч якось допомогти Тесс. Весь коридор біля операційної був заповнений охороною, що перевіряла кожного, хто наближався сюди, та й тих, хто просто виявляв інтерес. І було зовсім не важливо хто це, медичний персонал чи охорона шпиталю, чи інші відвідувачі та хворі. Підозрілими ставали усі.

Сім'я Раяна і його друзі так само були оточені охороною Елліаса за рекомендацією Едгара, що мав не аби яку довіру коронованого. Поліція намагалася з'ясувати всі обставини, складала протоколи, та так і не отримала доступу до всіх свідків, обмежившись свідченнями Амалії, її чоловіка та кількох охоронців.

Час тягнувся як на шкільних заняттях най неулюбленішого предмета, перетворюючись на вічність тортур. Заспокійливі тільки-но починали діяти, і Тесс змогла припинити істеричне сльозо точіння. Але побічним ефектом була байдужість і туманність, що уповільнювала реакцію і вводила в оману. Почуття невагомості, попри легке головокружіння, допомагало відволіктися від страху, який постійно наростав. І вже за кілька хвилин Тесс буквально відключилася від реального світу, знепритомнівши.

– Тесс, – Амалія підбігла до подруги і утримуючи її за плечі, дочекалась поки Раміль зрошить ватний диск нашатирним спиртом, і передасть його їй. – Тесс, подивись на мене! – провівши зрошеним диском під носом Тесс, вона усміхнулась, коли очі нареченої подивились на неї. – Хочеш на ліжко тебе перенесемо?

– Ні. – категорично відказала Тесс, дозволяючи Амалії змазувати шкіру своїх скронь, горло та зап’ястя.

– Тоді я буду сидіти з тобою. – Амалія підбила ковдру і опустилась біля Тесс. – Не можна піддаватись втомі.

– Я не хочу жити без нього. – зітхнула Тесс, опустивши голову на плече подруги.

– Я розумію.

– Я не зможу без нього. Більше не зможу.

– Ви всі родичі постраждалого? – пролунав басовитий голос хірурга, що тільки-но з'явився у дверях операційної.

– Про кого йдеться? – Підхопившись з місця на лаві, Едгар виступив вперед.

– Мова про хлопця. – відказав хірург. – Він стабільний і буде переведений в післяопераційну палату на двадцять чотири години.

– Ви троє, – Едгар кивнув самим кремезним хлопцям. – слідуйте за ним. Нікого не впускати і не випускати звідти! – І знову глянув на хірурга. – що з другим?

– Не впевнений, що можу відповісти на це питання. – ввічливо схиливши голову, хірург збирався піти. – За його життя ведеться боротьба.

– Як Елліас? – розглядаючи подругу, Тесс прийняла вихідне положення біля стіни, притулившись до неї головою. – Що сказав лікар?

– Поки невідомо. – Видихнула Амалія, і різко підвелась з підлоги.

Крізь стіну з охоронців, що покірно очікували будь-якої звістки про коронованого, охороняли його наречену та близьке коло друзів, намагалася пробитися жінка середніх років, що просила дати їй можливість поговорити з Тесс. Жінкою виявилася мати Раяна. Вона поводилася досить стримано та дещо байдуже, показуючи аристократичність у своїй поведінці та словах.

– Мені треба поговорити з нареченою. – наполягала вона.

– Поверніться до свого сина. – чемно запропонував Едгар, поглянувши на Тесс, а потім на Амалію. – Зараз не найкращий час для розмов. Всі питання будуть вирішуватись після.

– Пропустіть її. – Зітхнула Тесс. – Нехай скаже, що хотіла. – вставши з підлоги і бездушним, але все ж таки розуміючим поглядом, вона подивилася в скорботне обличчя жінки, яка була красивим екземпляром свого віку.

– Тесс, може не зараз?! – Амалія спробувала зупинити подругу, але Тесс все ж таки наполягла на своєму, бажаючи вислухати матір Раяна.

– Ти і є та сама Тесс? – зупинившись за крок від дівчат, жінка оглянула заплакане обличчя нареченої і перевела погляд на її подругу, що всім своїм виглядом показувала недоброзичливість до неї. – Я так розумію, що мій син втілив у життя свій черговий задум.

– Ви знали про це? – Не стримавшись хмикнула Амалія. – Ви так спокійно говорите про це?! – Жінка зітхнула і скоса подивилася на Едгара, який мовчки стояв осторонь і слухав про що йдеться.

– Хіба це важливо зараз? – Вона відкрила чорну сумочку і витягнувши конверт, простягла його Тесс. – Це все, що я можу сказати на виправдання мого єдиного сина.

Амалія перехопила конверт і розкрила його. Всередині був лист - висновок із психдиспансеру з діагнозом їх пацієнта та рекомендаціями щодо лікування та щорічної обов'язкової госпіталізації. Виявилося, Раяна з раннього дитинства було поставлено на облік в психіатрії, але ніколи не було ізольовано від суспільства з діагнозом суіцидальної шизофренії та підозрою на соціопатію.

– Ви знущаєтеся?! – Вигукнула Амалія і показавши Тесс пункт з діагнозом, передала лист Едгару. – Ви повинні були давним-давно замкнути вашого сина в психлікарні! З такими діагнозами його не можна було залишати без нагляду!