Розділ тридцять сьомий

Розділ тридцять сьомий. До останнього подиху.

Три місяці потому.

Тесс стояла перед дзеркалом і все ще не могла повірити своїм очам. У дзеркальному відображенні на неї дивилася вродлива дівчина у сукні з білого атласу, з високою посадкою талії та грецьким силуетом. Вона була особливо-прекрасна сьогодні, і це не тільки заслуга Амалії, що клопотала для неї, перетворюючи гидке каченя в лебедицю. Було у її погляді щось незвичайне. Щось, що нагадувало дитяче щастя.

Дівчина, яка ще кілька років тому не уявляла свого чіткого майбутнього, дивилася у своє відображення та милувалася тією, ким змогла стати. Вона була сильною, цілеспрямованою та шалено закоханою. Вона була як ніколи щаслива від однієї думки про те, що вже за кілька годин зв'яже своє життя з чоловіком, який за волею долі став її сусідом. З тим, хто зміг достукатися до її серця і врешті дозволив їй бути поруч з ним.

За згодою обох було вирішено провести скромну церемонію вінчання в одній із церков за межею міста у колі найближчих та довірених осіб. Але навіть для такої маленької церемонії довелося задіяти десятки, якщо не сотні людей.

– Тесс, ти готова? Час виїжджати! – Амалія влізла в свої червоні туфлі і поправила волосся, яке неслухняно продовжувало спадати на її чоло. – Елліас мабуть зачекався. Дивись, бо вирішить, що ти передумала і приїде за тобою. – Вона простягла свою руку з букетом блакитних фіалок і кивнула у бік дверей. – Отримаємо тоді на горіхи. Сміливіше, ти ж лікарка!

– Ти права. – погодилася Тесс, приймаючи квіти.

– Дівчата такі дівчата! – нарікав Едгар, нервово смикаючи свою краватку-метелика, що явно завдавала йому дискомфорт. – Скільки можна чепуритися?!

– Стільки скільки потрібно для того щоб засліплювати усіх чоловіків! – Усміхнулася Амалія, підхопивши чоловіка під руку.

Тесс мовчки йшла слідом за друзями, що весь час підтримували її, і були поруч тоді, коли вона втратила сенс життя. І зараз ці ж люди поведуть її під вінець і споглядатимуть одруження та створення нового, хай і дивного альянсу життя.

Все було настільки хвилюючим, що Тесс боялася щось говорити, щоб не знищити ілюзію, в яку вона так вірила. Нервуючи, вона з силою стискала букет і те й робила, що поправляла спідниці сукні, та перевіряла кожну прикрасу на її тілі: сережки крапельки, змієподібний браслет та кольє.

– Тесс, все добре. – Амалія усміхалася, розуміючи, що відбувається з подругою, адже сама пройшла цей шлях два місяці тому. І Тесс була з нею поруч, підбадьорювала, піднімала настрій і перевіряла по сто разів усе, що треба було перевірити. – Заспокойся! Ти чудова як ніколи!

– Дякую. – зітхнула Тесс і зробила глибокий вдих. – Я все ще не вірю.

– Ага, ось побачиш свого диявола і одразу повіриш! – хмикнула Амалія. – Десять хвилин ганьби і ти будеш заміжньою жінкою!

– Не десять, – втрутився Едгар. – а тридцять. – і зойкнув, бо отримав легкий удар в плече.

– Я сама вмію підтримувати, не треба мені допомагати! – Амалія усміхнулася йому і за мить вони вдвох розсміялися.

Біля входу до церкви стояло десять кремезних чоловіків у чорних костюмах, вони тихо вітали наречену та її проводжатих легкими кивками голів. Тесс увійшла до церкви і видихнула з полегшенням, коли її очі зустрілися з очима Елліаса, який покірно чекав її біля вівтаря. Він був так само прекрасний і мужній, як і тоді коли вони вперше зіткнулися. Він був богоподібним і уособлював у собі всі ті якості чоловіка, про які мріє кожна дівчина хоча б один раз у своєму житті. І він по-справжньому кохав свою наречену, дивився на неї обожнюючим поглядом і вселяв в неї почуття безпеки.

Вони по черзі давали клятви вірності, повторюючи слова старого священика, який захриплим голосом промовляв потрібні рядки. Вони обмінялися каблучками, що стали холодними хранителями їхніх присяг, і врешті закріпили обітниці поцілунком.  

Ніжним. Неквапливим. Солодким.

– Я кохаю тебе. – Обхопивши обличчя своєї тепер вже дружини, Елліас видихнув у її губи, продовжуючи дивитися в очі.

Він був впевнений в тому, що знайшов у своєму серці спокій, що ніщо і ніхто не зможе розлучити їх. Елліас був впевнений у собі і в тій, яка тільки-но дала клятву перед Богом та свідками, що ніколи не залишить його, що завжди буде поруч незважаючи на труднощі життя.

Він вже знав, що готовий кинути все заради цієї дівчинки, яка так довірливо вдивляється в його очі і не приховує свого всепоглинаючого кохання. Він готовий був залишити тіньовий бізнес у минулому, але хотів переконатися, що місто буде в правильних руках після його відходу від справ. Зректися корони не так легко. 

Та сьогодні все це не було важливо. Сьогодні є лише вона!

– Я кохаю тебе, Елліас. – відповіла Тесс, усміхаючись до свого чоловіка.

Церемонія була завершена, і молодята пройшли за своїми свідками до лімузину. Попереду була закрита вечірка в одному з ресторанів подруги Елліаса, що нещодавно вступила в права і досить добре вела свій бізнес. Звичайно ж не обійшлося без маленьких конфузів, як і належить будь-якому пристойному весіллю. Дорогою до ресторану мотор лімузина затих, і всій компанії довелося перебратися в джипи, що слідували кортежом за ними.

Це маленьке непорозуміння розсмішило всіх, і змусило пореготати з власної не бездоганності. Амалія та її чоловік, який насправді виявився одним із її давніх клієнтів, та до того ж одним із підприємців, що своєю діяльністю розвивали місто, не могли стримувати свій регот, навіть тоді коли всі вже заспокоїлись. Хоча Раміль був старший за Амалію на десять років і зовсім не вписувався у формат обожнювання жінок, адже був повненьким та не вражав зовнішністю, та те як він поводився зі своєю коханою – було показником всього того, за що його покохала така красуня.

Амалія була красивою і яскравою дівчиною, і могла отримати у свій полон будь-якого вродливого чоловіка, але зупинила свій вибір на Рамілеві. І не тому, що у нього були гроші, адже дівчина і без того була із забезпеченої родини та могла не відмовляти собі ні в чому. Справа була в іншому. Вона справді мріяла бути з людиною, яка зможе бачити у ній жінку, а не ляльку, тим хто буде зважати на її думку і не сумніватиметься в її можливостях.