Розділ тридцять сьомий

Розділ тридцять сьомий. До останнього подиху. 

Три місяці потому. 
Тесс стояла перед дзеркалом і все ще не могла повірити своїм очам. У дзеркальному відображенні на неї дивилася вродлива дівчина в сукні з білого атласу з високою посадкою талії та грецьким силуетом. Вона виглядала особливою сьогодні – і це була не лише заслуга Амалії, яка перетворила її з сумної реалістки на справжню наречену. В її очах жевріла тиха радість, щось щемливе й чисте, як дитяче щастя. 
Дівчина, яка ще кілька років тому не уявляла свого чіткого майбутнього, тепер впевнено дивилася на себе і пишалась тим, ким стала. Сильна, цілеспрямована і шалено закохана. Вона ще не звикла до думки, що вже за кілька годин стане дружиною того самого чоловіка, з яким її звела доля, поселивши їх по сусідсту. Чоловіка, який зумів розбити лід її самотності і подарував їй нове життя. 
Церемонію вирішили зробити скромною – у невеличкій церкві за межами міста, в оточенні лише найрідніших і перевірених людей. Але навіть для такої камерної події довелося задіяти десятки рук і сердець. 
– Тесс, ти готова? Час виїжджати! – Амалія поспішно застібала червоні туфлі й поправляла пасма, які знову спадали на чоло. – Елліас, мабуть, уже нервує. Ще трохи – і він сам за тобою приїде. – Вона простягла їй букет із блакитних фіалок і кивнула на двері. – Отримаємо тоді на горіхи. 
– Ти права... – Тесс прийняла квіти, зітхнувши. 
– Дівчата такі дівчата, – буркнув Едгар, смикаючи свою краватку-метелика. – Скільки можна чепуритись? 
– Стільки, скільки потрібно, щоб засліплювати чоловіків, – усміхнулася Амалія, підхопивши його під руку. 
Тесс мовчки йшла слідом за друзями. Ці двоє були з нею завжди – у найгірші моменти, коли вона трималась на чесному слові, і в ті рідкісні хвилини щастя. І саме ці люди зараз вели її до нового життя. 
Серце билося так сильно, що, здавалося, почують усі. Вона знову й знову стискала букет, поправляла спідницю, торкалася сережок-крапель, змієподібного браслету, що дістався їй від матері, і кольє, яке подарував Елліас на річницю їхньої зустрічі. 
– Тесс, все добре, – шепотіла Амалія, помітивши метушню подруги. Вона сама пройшла через це кілька місяців тому, і пам’ятала кожен тремтячий крок до вівтаря. – Заспокойся, ти – неймовірна!  
– Дякую... Я все ще не вірю. 
– О, побачиш свого диявола і одразу повіриш! – хмикнула Амалія. – Десять хвилин ганьби і ти будеш заміжньою жінкою! 
– Не десять, – втрутився Едгар. – А тридцять. – І в той же момент отримав легенький стусан у плече від Амалії. 
– Я сама вмію підтримувати, не заважай! – Хмикнула вона, і всі троє розсміялись. 
Біля церкви стояли десять кремезних охорнців у чорних костюмах. Вони мовчки кивали нареченій, пропускаючи її всередину. Тесс зробила перший крок – і видихнула з полегшенням, коли її погляд зустрівся з очима Елліаса. Він чекав на неї біля вівтаря, спокійний і зосереджений, як завжди. І такий рідний. 
Він був її Всесвітом. Богоподібний, сильний, але ніжний. Чоловік, який зміг розгледіти в ній те, що не бачила навіть вона сама. І саме з ним вона готова була пов’язати своє життя – без сумнівів, без вагань, до останнього подиху. 
Священик говорив низьким захриплим голосом, а молодята повторювали за ним слова вірності. Вони обмінялися обручками – холодними, як символ стриманої обітниці, і ніжними, як дотик шкіри. Коли він поцілував її, світ ніби завмер. 
– Я кохаю тебе, – прошепотів Елліас, тримаючи її обличчя в долонях. 
– І я тебе, – відповіла тесс, не відводячи очей. 
Вони вже не боялися майбутнього. Була лише ця мить – безтурботна, як запах її парфумів, що нагадували йому про дні, коли вона ще була його сусідкою. 
Церемонія була завершена, і молодята пройшли за своїми свідками до лімузину. Попереду – закрита вечірка в одному з ресторанів подруги Елліаса, що нещодавно вступила в права і досить добре вела свій бізнес. Як і на будь-якому пристойному весіллі, не обійшлося без конфузів: дорогою до ресторану лімузин раптово заглух, і вся компанія змушена була перебратися в джипи кортежу. 
Це маленьке непорозуміння лише розвеселило гостей, які сміялися над «бездоганністю» весільної організації. Амалія та її чоловік – колишній клієнт і успішний міський підприємець – не могли вгамувати сміх, навіть коли всі вже заспокоїлись. Раміль, старший за Амалію на десять років, не вражав зовнішністю, був трохи  огрядним і вкрай спокійним, але його ніжність, турбота й повага перетворили його на чоловіка, якого неможливо було не покохати. 
Амалія, яскрава й ефектна, могла мати будь-кого, але обрала того, хто бачив у ній не лише красу, а жінку – глибоку, сильну, живу. 
Едгар уперше представив свою дружину – витончену, стриману, з короткою стрижкою і помітним животиком. Вона була на шостому місяці вагітності, втомлена, але щаслива. Її очі світилися вдячністю за чоловіка, що оберігав її, і бажанням хоча б на вечір відчути себе живою серед близьких. 
Гостей було близько тридцяти. Більшість – зі світу тіньового бізнесу. Хтось прибув лише на годину, щоб особисто привітати Елліаса, залишити подарунок і виявити повагу. Атмосфера була легкою, затишною. Здавалося, це справжня казка – така, яка буває лише раз у житті. 
Тесс сиділа осторонь, соромлячись статусу новоспеченої дружини одного з найвпливовіших людей міста. Вона не знала, як поводитися, і тому просто спостерігала за гостями. Але Амалія вирішила: досить! Подруга витягла її на танцмайданчик і не відпускала, поки Тесс не розслабилася й не віддалася ритму. 
– Тесс, не зважай на них! – гукнула Амалія, перекрикуючи музику. – Ти не повинна змінюватися заради цих чиновників і бандитів! Ти – це ти! І Елліас має пам’ятати, кого взяв за дружину! – І додала жартома: – Хоча я впевнена, що він розстріляє тут усіх, якщо ти попросиш. 
– Божевільна! – відповіла Тесс, засміялася... і завмерла, помітивши неспокійний рух зліва. 
Озирнувшись, вона не побачила Елліаса. Схвильована, вона швидко підійшла до Амалії: 
– Я зараз. Мені потрібно дізнатися, що там відбувається. 
Обидві вийшли з ресторану і звернулися до охоронця, який стояв поблизу. 
– Що трапилось? – запитала Амалія. 
– Якийсь п'яний мажор лізе всередину. Вимагає зустрічі з нареченою, – сухо відповів чоловік. 
– Де Елліас? – Тесс чула знайомі голоси. Одним з них, без сумнівів, належав Раяну. – Проведіть мене. 
Охоронець ківнав і повів її крізь натовп. 
– Я не піду, поки не привітаю Тесс! – горланив Раян, хитнувшись уперед. 
– Ідіть геть, поки мої люди не зробили це за вас, – спокійно, але з крижаним холодом відповів Елліас, стримуючи оорону від втручання. – Не змушуй мене повторити наш останній діалог. 
– Ага, пам’ятаю. Ти мені тоді щелепу вибив, – зиркнув Раян і потер щоку. – Але я все одно хочу побачити Тесс. Вона має знати, ХТО її чоловік! 
– Хто саме? – з’явилася Тесс, зупинившись біля Елліаса. Той помітно напружився. 
– Тесс, повернися до ресторану, – просичав Елліас, та побачивши рішучість у її очах, змовчав. 
– За жорстокого та небезпечного чоловіка! – викрикнув Раян, потім, вже майже благаючи, додав: – Я люблю тебе, Тесс! Ти не уявляєш, що я пережив заради тебе! 
– Раяне, будь ласка, йди. Ти п’яний, це не час і не місце, – лагідно сказала Тесс. 
– Як скажеш, Тесс, – кивнув він, зробив кілька кроків, а потім зупинився. – Тесс, можна я обійму тебе востаннє? 
– Ні! – різко обірвав Елліас і, міцно перехопивши руку дружини, глянув на неї так, що вона навіть не наважилася заперечити. 
– Тесс, пішли звідси, – підхопила Амалія. – Цей псих ще щось вчудить! Як він узагалі дізнався, де ми? 
– Нехай його безпечно відвезуть додому, – прошепотіла Тесс до Елліаса.  
– Даю слово, – пообіцяв той. 
Вони зробили кілька кроків, як раптом Раян рвонувся вперед, вигукуючи її ім’я. Але не до Тесс – він мітив в Елліаса. І в його руці вже блищала викрутка. 
– Це за те приниження, виродку! – прошипів він, встромляючи зброю під ребра Елліаса. 
Викрутка глибоко ввійшла в тіло, кров одразу почала стікати по білій сорочці нареченого. Біль перекосив обличчя Елліаса, але він не впав. 
Ніхто не встиг вчасно зреагувати. Раян виграв момент – несподіванність була на його боці. 
Але Елліас не дозволив йому вийти з цього переможцем. Зібравши останні сили, він перехопив руку Раяна і, витягнувши викрутку з власного тіла, спрямував її прямо в живіт нападника. Хлопець закричав, зігнувся і впав на коліна. 
Елліас стояв, притискаючи долоню до рани, і намагався втриматися. Його очі залишалися зосередженими – він не збирався падати, поки Тесс була поруч. 
Охоронці кинулися на допомогу. Частина з них оточила Елліаса, інші – притисли Раяна до землі. Ситуація була критичною. 
Коли Тесс усвідомила, що сталося – вона не розгубилася. Її лікарська натура взяла верх. Віддерши шматок сукні, вона зробила тампон і притисла його до рани, намагаючись зупинити кровотечу. Амалія була поруч і допомагала. 
Едгар організував евакуацію: одну машину – для Елліаса, іншу – для Раяна. Свято було офіційно зруйновано. Але найважливіше – Тесс тримала за руку свого чоловіка і билася за його життя. І зараз це було єдине, що мало значення.