Розділ тридцять пятий

Розділ тридцять п’ятий. Повернення Диявола. 

Він цілував її до запаморочення, до нестачі повітря, коли дихання змішується з подихом іншого. Елліас не хотів більше відпускати її, але й не збирався форсувати події. Він відчував тремтіння її тіла, відчував, як шалено б’ється серце під його долонею, і хоч готовий був зірватися, стримував себе. 
Бо це було кохання. 
Тесс віддавалася цьому моменту повністю, намагаючись забути ті довгі роки без нього. Вона розчинялася в ньому, наче цукор у кухолі гарячої кави. І коли пристрасть охопила все її єство, вона потягнулася до пояса його штанів – жадібно, несвідомо, інстинктивно. Вона хотіла його. Повністю. 
У цей момент навколо них усе зникло: готель, ніч, реальність. Були тільки вони двоє – тіла, обпалені бажанням, серця, які відбивали ритм один одного. Та з іншої частини реальності не вщухали сигнали: її телефон продовжував тривожно дзвонити, вібруючи на тумбочці. 
Елліас ще кілька хвилин утримував її біля себе, обіймаючи так, наче боявся знову втратити. Та коли відчув, як вона ніяковіє, трохи послабив обійми. Тесс відвела очі, ховаючи збентеження. 
– Ти – найпрекрасніше, що могло статися зі мною, – прошепотів, покриваючи її обличчя короткими поцілунками. – Але я не хочу квапити події. Я дам тобі час подумати. 
– Подумати... про що? – у її голосі тремтів страх. 
– Я не зникну. Я все ще твій сусід. Ти знаєш, де мене знайти. Мій номер не змінився. Завтра ми разом поснідаємо і вирішимо, як провести день. А поки що... – він кивнув у бік тумбочки, де мобільний телефон продовжував дзвонити. – Відповідай тому, хто так рішуче вимагає твоєї уваги. 
– Це... – Тесс зістрибнула зі стільниці, змушено усміхнувшись, – Це не зовсім те, про що ти подумав. 
– Саме тому я даю тобі час на роздуми, – Елліас зробив крок назад. – Подумай, чи варто воно того, Тесс. 
– А про що тут думати? – прошепотіла вона, але він уже зачиняв за собою двері. 
Коли він пішов, Тесс розплакалась. 
Це були сльози полегшення, радості, страху й жалю. Вона була щаслива, що Елліас повернувся. Готова була сказати «так» на все, що він запропонує. Її серце билося з новою силою, а в душі розквітала надія. Усе, що вона будувала всередині себе за ці роки – цинізм, байдужість, сарказм – розсипалось, наче порох. 
Вона поглянула на телефон. Повідомлення від Раяна: «Поговори зі мною!» 
Але вона вже не могла відповісти. Відключивши телефон, Тесс пішла в душ. Уся ця історія була схожа на сон. І їй страшно було розбудити себе з нього. Коли повернулася в кімнату, Амалія вже лежала на своєму ліжку, напідпитку й з єхидною посмішкою на обличчі. 
– Нарешті! Можна знову дихати нормально! – вона перевернулася на бік і театрально зітхнула. – Я вже втомилася від твоїх постійних страждань! 
– Ти все знала? – тихо спитала Тесс. — Ти знала, що Елліас тут? 
– А ти що, справді думала, що ця поїздка – просто дівочий відпочинок? – засміялася Амалія. – Я ж тобі казала, що виходжу заміж? 
Вона підвелася на лікті й простягла руку до Тесс, блиснувши на пальці каблучкою з рубіном. 
– Завтра прилітає мій наречений. Ми з ним проведемо тут романтичний тиждень. 
– Вітаю, Амаліє, – Тесс щиро усміхнулася. – Але... ти навіть не познайомила мене з ним? 
– Хто б говорив! – пирхнула подруга. – Я планувала привезти тебе на курорт і підкинути Елліасу, щоб насолоджуватись своєю любовною історією. А ти притягла того божевільного! 
При згадці про Раяна вона скривилася.  
– Але ж тепер – це не мої проблеми. Нехай Елліас розбирається. Я вмиваю руки! 
– Дякую, Амаліє... – це було все, що змогла сказати Тесс. І вперше за довгий час вона промовила ці слова з вдячністю. 

Цієї ночі ні Тесс, ні Елліас не змогли заснути. Обоє лежали у своїх ліжках, дивлячись у стелю, згадуючи першу зустріч, кожен дотик, кожне слово. Спогади поглинали їх – те, як усе починалося, чим завершилося і на що кожен з них був готовий піти заради іншого. 
Тільки під ранок їм вдалося вимкнути думки й зануритися в сон – глибокий і солодкий мов нагорода після виснажливого марафону почуттів. 
Тесс прокинулася від запаху свіжої кави. Вона повільно підвелася, кліпаючи очима, намагаючись усвідомити реальність. Біля ліжка стояв кухоль з паруючим напоєм і записка від Амалії. 
«Я переїхала до свого нареченого. Сьогодні ввечері чекаю тебе на спільню вечерю – хочу нарешті познайомити вас. Сподіваюся, ти зробиш правильний вибір. Я – за Елліаса. Але вирішувати тобі» 
Усміхнувшись, Тесс поставила записку на тумбочку, випила каву й, підбадьорена, кинулась готуватися до сніданку. 
Вона зібрала волосся в легку зачіску, заколовши пасма шпильками на потилиці. Одягла блакитний саріфан із завищеною талією, яку підкреслювала широка стрічка. Швидко взяла босоніжки – і, не вагаючись, вибігла з номеру. 
– Доброго ранку, сусідко, – почувся знайомий голос. 
Елліас стояв біля стіни, спершися плечем, і дивився на неї з тою самою усмішкою, від якої в Тесс завмирало серце. 
– Раночку, – прошепотіла вона, відчуваючи, як щоки заливаються рум'янцем. Вона розгубилася, не знаючи, як себе поводити. 
Та Елліас не збирався залишати її в цьому стані надовго. Підійшов упритул, поглядом провів по її обличчю, доторкнувся тильною стороною долоні до щоки, а потім – до підборіддя. Його поцілунок був впевненим, глибоким, і таким... знайомим. 
– Краще поснідаємо, перш ніж я з'їм тебе, – прошепотів він їй у губи й кивнув у бік ліфта. 
У ліфті Елліас притулився до неї, обійнявши зі спини. Його дихання торкалося її шиї, його руки – тримали міцно, а слова – пробирали до кісток: 
– Я повернувся, Тесс. І цього разу вже не піду. 
Сніданок відбувався на терасі з видом на блакитну гладінь моря. Сонце лагідно обіймало шкіро, а ранкова тиша здавалася магічною. Вони говорили. Спокійно, по-дорослому, і вперше за довгий час – чесно. 
– То ви з Амалією весь цей час були на зв'язку? Чи це все-таки Едгар? – запитала Тесс, зосереджено ковтаючи гранатовий сік. 
– І так, і ні, – усміхнувся Елліас. – Я завжди знав, що відбувається у твоєму житті. І водночас намагався не знати. 
– А продати квартиру – це теж було частиною плану? Щоб не бути більше моїм сусідом? 
– Це було задля твоєї безпеки. Щоб жодна тінь із мого світу не токнулася тебе. 
Тесс відвела погляд. Очі защипало, і вона ледве стримувала сльози. 
– Я не знаю, як тобі дякувати, Елліас. Ти зробив для мене більше, ніж я могла уявити. 
– Я зробив це, бо хотів. Бо не міг інакше. 
– І що тепер? Як розвиватимуться наші стосунки? 
– А як ти хочеш, Тесс? 
– Я?! 
– Якщо хочеш, я сьогодні ж покличу тебе заміж. Якщо хочеш – просто зараз переїдеш до мого номера. Хочеш – буду чекати стільки, скільки знадобиться. 
Вона розгублено хмикнула. 
– Ти жартуєш?  
– Абсолютно серйозно. 
Тесс глибоко вдихнула й нарешті зізналася:  
– Я не впевнена... 
– Тесс, – Елліас уважно дивився на неї. – Якщо ти боїшся чогось, просто скажи мені. Я не хлопчик, який робить все, що йому спаде на думку, я несу відповідальність за кожне своє слово та вчинок. Тобі треба лише сказати, чого ти хочеш і все.  
– Я хочу бути з тобою. 
– Так тому і бути. 
Елліас усміхнувся й запалив цигарку.  
– Я чув, що ти добре себе показала в госпіталі. 
– Моя інтернатура ще триває, але в мене гарна репутація. Я люблю свою роботу, і не збираюся її кидати. 
– І не треба. Це навіть краще. Ти будеш зайнята справою, а я – стабільністю в місті. Знатиму, що ти в безпеці, навіть коли мене не буде поруч. Весілля, правда, буде скромне – небезпека ще існує. Але от відпустка на острові, де нас ніхто не знайде – обіцяю. 
– Я ніколи не пріяла про пишне весілля, – усміхнулася Тесс. 
Аж раптом: 
– Тесс?! 
Вона обернулася. 
До них підійшов Раян. Його погляд був злим. Він зупинився зовсім близько і почав говорити швидко, майже агресивно: 
– Чому ти не брала слухавку? Чому не відповідала на мої повідомлення? Я що пусте місце для тебе? Учора ти була не проти, а сьогодні... – його голос привертав увагу. Гості ресторану почали обертатися. – Ти ж сама запросила мене сюди, а тепер динамиш?! Думаєш, я полечу за тобою на край світу просто так? Я теж хочу щось отримати! 
– Раян, будь ласка, поговорімо пізніше. 
– Пізніше?! А твій «опікун» – це теж частина казки? Чи прикриття твого брудного минулого?! 
Тесс хотіла відповісти, виправдатися, пояснити, але Раян вже не чув. Його его було розтоптане, і тепер у ньому прокинувся мисливець, що не вмів програвати. 
І хоча Тесс не кохала його, вона знала – ця історія ще не завершилась.