Розділ тридцять третій

Розділ тридцять третій. Не вперше і не в останнє. 

У ту саму мить Тесс не думала про наслідки. Вона знову дала собі шанс повірити, що існують інші чоловіки, крім Елліаса – можливо, навіть кращі. Вона так прагнула позбутися старої себе, що відключила розум і не звернула уваги на те тривожне передчуття, що тихо дзижчало всередині. Перш ніж остаточно вирішити, що робити з Раяном, вона все ж надіслала йому назву курорту та готелю. 
Про прохання Раяна «приєднатися» Тесс вирішила не розповідати Амалії. Запевнивши подругу, що з «тим психом» усе залагоджено, вона зібрала речі, попередила сусідку про від’їзд і рушила до Амалії, звідки вони мали разом вирушити в довгоочікувану відпустку до раю. 

– Це просто розкіш! – видихнула Тесс, оглядаючи готельний номер, куди їх заселили. – Я ніколи ще не була в такому шикарному місці! 
– Це навіть не люкс, – хмикнула Амалія, з розгону падаючи на ліжко імператорського розміру. – Не найдешевший номер, але й не найдорожчий. 
– Навіть боюсь уявити, що в найдорожчому. – Тесс з посмішкою подивилася на подругу. – Ти, мабуть, і не в таких бувала? 
– Бувала. 
Номер був витриманий у пастельних відтінках зеленого й сріблястого, з меблями з натурального дерева, шафами з бамбуковим візерунком і дзеркалами у вигляді метеликів. У передпокої – затишна софа, телевізор з вигнутим екраном, а балкон із видом на море запрошував до безтурботного відпочинку. 
– Не шкодуєш, що проміняла таке життя на хірургію? – Тесс налила вина в келихи й передала один Амалії. 
– Анітрохи, – знизала плечима та. – Я досі в улюбленицях у кількох заможних клієнтів. Якщо треба – зірвусь у будь-який момент. А ти... – вона легенько підняла келих і поставила на фіалкове покривало. – Насолоджуйся, поки я твоя подруга, а Едгар готовий оплачувати такі поїздки! 
– Так і зроблю! – всміхнулась Тесс. – До речі, як там твій план із заміжжям? 
– Та ну тебе... 
– Я серйозно. Мені треба знати, чого чекати. 
– Спершу я тебе заміж видам, а потім і за себе візьмусь. Не хвилюйся, за мною не пропаде. – Випивши келих до дна, Амалія зіскочила з ліжка. – Перевдягайся! Ходімо плавати! 
– Добре, – погодилася Тесс і, випивши вино, пішла до валізи. 
Вже готова до виходу, Тесс на мить зупинилася, побачивши нове повідомлення. Прочитала, зітхнула, і з надією глянула на подругу. 
– Амалія, тільки не бісися, але я маю тебе попередити. 
– Що ти вже зробила?! – вигинаючи брову, насторожилась Амалія. 
– Не кричи, добре? – Тесс простягнула їй телефон. – Можеш сварити мене скільки завгодно. 
Амалія змінювалася на очах, читаючи повідомлення – короткі, невинні фрази, обмін репліками, що відбувались останніми днями між Тесс та Раяном. Але в міру читання її обличчя темнішало, щелепа напружилась, очі звузились. 
Дочитавши до кінця, вона видихнула: 
– Дуринда! – висловилася гучно й щиро. Потім зробила глибокий вдих і вже спокійніше, але з неприхованим роздратуванням, віддала Тесс телефон. – Ти з головою посварилася?! Ти запросила його сюди? Сюди?! Ти... Ти ненормальна! 
– Ага, – хихикнула Тесс. – Вибач. Ну правда, вибач! Я просто дуже хотіла, щоб ти побачила його іншими очима. Може, він не такий вже й поганий? 
– «Іншими очима»?! – пирхнула Амалія. – Тесс, іди ти із цими своїми ідеями! Я починаю розуміти, чому хтось одного разу вирішив зникнути з твого життя. З тобою важко порозумітись, якщо ти – з іншої реальності! 
– Так, – винувати погодилась Тесс, опустивши голову. Проте в її очах і далі горіла усмішка. – Ходімо охолодимось. 
Вони вийшли на басейн, і Тесс дозволила собі коротку паузу в гонитві за відповідями – відпустка ж бо не для розуму. 
Першу вечерю Тесс та Амалія провели у номері. Вони вирішили, що так буде краще: Амалія й далі не хотіла бачити Раяна, а Тесс не мала бажання дратувати подругу ще більше. Щойно вони доїли салат і допили вино, Амалія, озброївшись пляшкою, вийшла на балкон, оголосивши з надмірною драматичністю, що напиватиметься на самоті – «в пам’ять про подругу, яка добровільно зрадила сестринську відпустку». 
– Я вийду ненадовго, – тихо повідомила Тесс, поглянувши на Амалію з комічною сумішшю провини та надії. 
– Краще, щоб ти скоро повернулась. Інакше я влаштую вам із тим психом справжнє пекло! – пригрозила Амалія й відпила просто з горла. 
– Не називай його психом. Можливо, він нормальний хлопець... 
– Звідки тобі знати? – Амалія підбігла до балконних дверей. – Ти не маєш досвіду, щоб розуміти, наскільки серйозно я говорю! І взагалі – навіщо ти його покликала? Ми ж домовлялись провести відпустку вдвох! 
– Просто, – Тесс зніяковіла. – Він обіцяв бути ненав'язливим. 
– Просто він і є нав'язливий! Тесс, іди вже! Якщо він хоч пальцем тебе зачепить, я його каструю! 
– Домовились, – усміхнулася Тесс.  
– І щоб за годину була в номері! 
– Обіцяю, мамо! – вигукнула вона, ще раз глянувши у дзеркало.  
Щойно Тесс зачинила за собою двері, як почула поруч знайомий голос: 
– Вітаю, незнайомко, – Раян стояв біля стіни з неприкритою радістю. – Я вже думав, що твоя подруга посадила тебе під домашній арешт. 
– Давно ти тут стоїш? 
– Не переймайся. Я знаю, що я їй не до вподоби. Хоча, може, це в неї з головою не все гаразд – приймати мене за психа? 
– Вона не така, – зітхнула Тесс і швидко змінила тему. – Куди йдемо? Я не можу затримуватись надовго. Обіцяла Амалії, що ця відпустка – для нас обох. 
– А куди тобі хочеться? 
– Не знаю. Я не надто досвідчена в таких справах, – щиро зізналася вона, усміхаючись. 
– Тоді... може, пройдемося набережною? 
– Було б чудово. 
Вже за кілька хвилин вони йшли берегом, освітленим теплим світлом ліхтарів і далеким блиском зірок. Морський бриз освіжав, а хвилі м’яко шепотіли, мов підслуховуючи розмову. 
– Отже, ти зупинився в нашому готелі? 
– Хочеш побачити мій номер? – усміхнувся Раян. – Це люкс. Можеш завітати коли завгодно. 
– Ні, дякую. – Усмішка Тесс залишалася теплою, хоч і стриманою. – Мене влаштовує наш номер. 
– Колись ти здасися, – видихнув Раян. 
– Колись ти зрозумієш, що я не варта того, щоб на мене витрачати стільки енергії. 
– Я так не думаю! Ти вже глибоко засіла в моїй голові. Я не здамся так просто. 
– Ох, – Тесс підштовхнула його ліктем. – Не думаю, що хочу дізнатись, які в тебе ще є методи впливу. 
– А в тебе немає вибору! 
– Як почуваються твої друзі? – несподівано запитала вона, згадавши симпатичного хлопця, що тоді зізнався в підсипаному коктейлі. 
– Навіщо тобі? 
– Лікарська цікавість. 
– Вони не варті, щоб про них говорити. 
– Приймається як прогноз: стабільний. 
Її насторожила ця легкість. Раян був... Занадто зручним. Йому вдавалося змусити її сміятися, розслабитися, говорити відверто – і це затягувало. Але водночас не було того глибинного відчуття, яке з’являється, коли зустрічаєш «того самого». 
Коли вони повернулися до готелю, Раян взяв Тесс за руку. Вона дозволила. Це було приємно, спокійно, і трішки лячно. Біля ліфта він зупинився, а Тесс раптово поглянула на його губи: 
– Цілувати не буду, – попередив він. 
– І не треба! – пожартувала вона. 
– Але може, завтра зустрінемось на ланчі? 
– Якщо Амалія не вб’є тебе поглядом, можливо, – знизала плечима Тесс, і двері ліфта зачинились між ними. 
Вона усміхалася, згадуючи, як легко і впевнено він поводиться. Поведінка Раяна – повна протилежність до звичних «мажорів». І якщо він носив маску – вона була ідеальною. Втім, пора було повертатись. 
Згадавши, чим могла б розтопити серце подруги, Тесс вирішила зайти до бару за пляшкою вина. Там вона кілька хвилин обирала між червоним та рожевим. Вибрала рожеве. 
Вже прямуючи до ліфта, Тесс мимоволі обернулась на гучний сміх, що здався їй знайомим, і застигла. Біля рецепшену стояла невелика компанія. Хлопці й дівчата, які голосно сміялися, обговорюючи свої вечірні плани. Серед них вона побачила його. Високий, із пшеничними кучерями, обіймав блондинку. Щось нашіптував їй на вухо, сміявся. Серце Тесс раптом затиснулося у вузол. 
Тесс стискала пляшку, поки пальці не побіліли. Вона вже збиралась піти, коли почула своє ім'я. 
– Тесс! 
Голос знайомий, стурбований. 
Вона зробила вигляд, що не почула. Натискала кнопку ліфта, ніби від цього він приїде швидше, але, як завжди, в подібні моменти – все пішло не так. 
– Тесс! – Раян підбіг і обережно торкнувся її плеча, змусивши подивитися на себе. – Навіщо ти повернулася? 
– За вином, – її голос був рівним, як лід. Вона показала пляшку. 
– Я думав, ти вже в номері, тому... 
– Тому я не мала побачити, що приїхала твоя пасія? 
– Це не так! Це просто... мої друзі. Ті, з клубу! 
– Я не пам'ятаю, щоб запрошувала їх на цей курорт. Хоча курорт не мій, звісно. 
У цей момент ліфт нарешті приїхав. Тесс зняла руку Раяна зі свого плеча й зайшла всередину.