Розділ тридцять перший

Розділ тридцять перший. Жінка за спиною чоловіка.

Елліас повільно закурив цигарку і посміхнувся, коли двері за його спиною прочинилися. Він дивився на Алісу, що так само безстрашно і гордо поводилася в кріслі старійшини, коли говорила про політиків. Інші присутні лише мовчки обурювалися, спостерігаючи за протистоянням «коронованого» та його коханки, яка уявила з себе чорт зна що.

– Добрий вечір, шановні! – пролунав холодний жіночий голос і в кімнаті з'явилася жінка в чорному капелюсі, що приховувала своє обличчя. Вона твердою ходою швидко пройшла до центральної частини столу і повільно зняла капелюх, намагаючись не пошкодити зачіску.

Чоловіки спокійно відреагували на появу непроханої гості на таємному зльоті старійшин, адже здогадувались хто вона, а деякі були знайомі з нею. А ось Аліса явно запанікувала, розглядаючи жінку в бордовому брючному костюмі. Вона також впізнала цю гарну і безперечно знаючу собі ціну особу, що тепло усміхнулася, киваючи Елліасу.

– Що ж, Алісо, політики-чоловіки, як ти сама сказала, маріонетки в руках жінок. Тому дружина мера прийшла особисто повідомити тобі, що її чоловік більше не потребує твоїх послуг! Ти сьогодні ж поїдеш з міста! І повір мені, Алісо, – Елліас зробив паузу, ту саму паузу, яка таїла реальну загрозу. – це у твоїх же інтересах! Не давай мені приводу змінити своє рішення!

– Що?! Я все ще володію бізнесом! – Заперечила Аліса, але відразу замовкла.

– Бізнес переписаний на моє ім'я, люба! Потрібно було уважно читати, що ти так легко підписувала! – Втрутилася жінка, вселяючи страх в брюнетку. – Як ти розумієш, мій чоловік офіційна особа у світі де правлять чоловіки, але всі рішення як там, так і тут, приймаються мною. І ти була потрібна мені до сьогодні. Тож не роби драми і не намагайся заперечувати.

– У мене все ще є, – Аліса нервово розблокувала телефон, і здригнулася, коли її ж охоронець вихопив його з її рук.

– У тебе немає нічого, дівчинко! Ти проґавила свій шанс бути кимось! Так що всі твої фото та відео докази проти мера не мають сили та не є козирями у твоїх руках! Виведіть її! – Дружина мера махнула рукою і двоє габаритних чоловіків у чорних костюмах мовчки підхопили брюнетку під руки і під крики протесту винесли Алісу з кімнати.

– Я радий, що ти знайшла час, щоб відвідати наш захід. – видихнув Елліас, простягаючи жінці свою руку.

– Я рада, що змогла бути корисною, Ел!

– До речі, Марго, – він повільно поцілував її руку, усміхаючись на награне здивування жінки, – ти як завжди чарівна!

Це був один із секретів Елліаса. Марго Сміт – дружина мера міста та одна із старійшин тіньового бізнесу. Вона ж колишня однокласниця та фіктивна дівчина Елліаса у студентські роки. Дружба між ними була такою ж таємницею, як і багато іншого в його темному минулому. І це була саме дружба в повному розумінні цього слова: чиста, невимоглива, та постійна. Дружба, що зберігається роками.

– Думаю тепер, – Елліас глянув у вічі подруги і зітхнув з полегшенням, – я можу розслабитися.

– Я думала, що ти розправишся з цією вискочкою набагато раніше, а ти тягнув чогось. – відповіла Сміт і рукою вказала на вихід, запрошуючи Елліаса продовжити їхню розмову у приватності.

Давши кілька вказівок і тем для роздумів старійшинам, він пройшов слідом за Марго і сів в її лімузин, де залпом випив склянку віскі. Жінка сиділа навпроти і відверто розглядала шрам, що все ще прикрашав обличчя Елліаса. Вона була тією самою причиною появи цього каліцтва на такому гарному обличчі чоловіка, який п'ятнадцять років тому не роздумуючи поліз за неї в бійку.

– Я сподівався, що вона схаменеться. – Видихнув Елліас.

– Хм, схаменеться, – простогнала Сміт. – Ел, ти трохи загубився в своїх почуттях. Про кого йдеться?! Такі як ця, – вона задумалася і звела брови, згадуючи ім'я особи про яку вони говорили. – точно, Аліса! Такі як вона не можуть схаменутися! – Він мовчки кивнув, погоджуючись з подругою. – звичайно ж, буде шкода що такий талант пропадає, але що вдієш. Моєму вона подобалася по-справжньому.

– У ліжку вона знає, що і як потрібно робити. – підтвердив Елліас.

– Нууу, бізнес є бізнес. – продовжила Марго. – До речі, як Едгар поживає? Він давно не з'являвся у мене, може щось трапилося?

– Він брав відпустку.

– Едгар такий же Едгар. – зауважила Сміт і посміхнулася. – Як справи із сусідкою? В неї більше не виникають проблеми?

– Ні. Вона більше не потребує моєї і твоєї допомоги. – в очах Елліаса з’явилась тінь смутку і Марго примружила очі, вимагаючи більшої сповіді.

– Ти дійсно не зміг її забути. 

– Я бачив її нещодавно. Випадково зустрівся з нею у ресторані. – Елліас подивився у вікно, не бажаючи показувати свою слабкість. – Вона продовжує жити своїм життям. Зустрічається з молодшим Зельцем.

– І тебе це влаштовує?

– А що я повинен робити?

– Якщо ти вирішив більшість своїх проблем, то просто зустрінься з нею. – запропонувала Марго. – Жінки досить часто зберігають почуття до єдиного чоловіка крізь роки, сподіваючись, що доля зведе їх знов. Ти був її першим чоловіком, – натякнула вона на очевидні істини.

– Багато чого змінилося за ці роки.

– Ел, я тебе не впізнаю. Я можу зрозуміти, чому ти пішов з її життя, та не розумію, що ти втрачаєш від розмови? Зустрінься з нею та просто поговори. Якщо в жодного з вас не запалає вогонь, тоді й не треба турбуватись ні про що. – Марго торкнулася руки Елліаса і дочекалась поки він подивиться на неї. – Вона робила тебе щасливим. По-справжньому щасливим.

Тесс довго дивилась на номер, який вона внесла в чорний список. Вона довго думала над словами молодика про те, що наступною до відділення швидкої допомоги потрапить його дівчина. Чи повинна була ця інформація турбувати її? Чи повинна вона відчувати співчуття до зарозумілої білявки, яка намагалась вказати Тесс на її приземленість? Не повинна, але відчуває.